Євгенія Анатоліївна Кононенко - Жертва забутого майстра

1759 р. — помер львівський архітектор, партнер Пінзеля Бернард Меретин (Мердерер, Меретіні) з Лугано.

1759 р. — Пінзель проводить роботи у Львівській Архікатедрі св. Юра (архітектор Бернард Меретин). На фасаді в камені виконується кінна фігура Св. Юра та покровителів родини Шептицьких, що займались будівництвом храму, Св. Леона та Св. Атанасія. За роботи отримав 36884,13 зол.

1759 р. — роботи в костелі с. Годовиці: великий вівтар з «Розп’яттям», двома ангелами, Іоанном та Марією, композиціями «Авраам приносить в жертву Ісаака» та «Самсон, що роздирає пащу лева» в натуральну величину.

З червня 1759 р. — у подружжя Пінзелів охрещений другий син, названий Антоном.

1760 р. — Пінзелем проводяться роботи в Парафіяльному костелі в м. Монастириська. Тут створюються вівтарі «Богоматері» з фігурами Якима та Анни, Христа з фігурами пророків, вівтарики Св. Антонія Падуанського та Миколая (з XIX ст. не існують). До нашого часу залишилась фігурка Аарона (парний до неї «Мойсей» був ще в першій половині XX століття). Для містечка Буданова в майстерні створюється Великий вівтар з фігурами Св.Св.Ієроніма, Аугустина, Григорія, Амбросія. Для монастиря о. Васильян в с. Рукомиш біля Бучача створює кам’яну фігуру Св. Онуфрія.

1761 р. — Іоанн Георгій Пінзель, очевидно, в кінці року помирає. Ще у вересні він отримує кошти за вівтрики в Монастириськах.

24 жовтня 1762 р. — вдовиця Єлизавета Пінзльова виходить втрете заміж за Іоанн Беренсдорфа. Виявлені у середині 90-х рр. XX ст. на антикварному ринку в Мюнхені і закуплені для Баварського музею вісім боццетті Пінзеля можуть свідчити про те, що вона, виїхавши з чоловіком за кордон, вивезла разом із синами частково й майстерню Маестро.

Підготував Борис Возницький

Додаток 3

Дев'ята книжка відомої української письменниці занурює читача в інтригу, початок якої — середина XVIII століття. Таємничий скульптор Іоанн Георг Пінзель і його містична творчість надихають не лише справжніх поціновувачів мистецтва, а й тих «мисливців за великими грішми», котрі добре розуміються на унікальних творах минулого. Саме з такими «знавцями» та їх добре продуманими діями, мета яких — вивезти з України її художні скарби, зустрічаємось у цьому історико-містичному детективі. Зацікавлений читач, прочитавши роман і наукові додатки, напевне, згадає «Код да Вінчі».

Та мистецькі долі, реальні постаті й сучасні події, що відбувались у Львові та Бучачі, додають значно більшої напруженості усім інтригам книги.

Примітки
1

Народження Івана Предтечі знаменує переділ, межу, зміну, як у календарному, так й у символічному сенсі, тому «язичницький транс» є дозволеним досвідом тілесного проживання того, що має бути подолано. (прим. редактора).

(обратно) 2

сницар — скульптор (прим. автора).

(обратно) 3

Angelus (лат.) — гонець, Божий вісник (прим. автора).

(обратно) 4

Проблема воскресіння в сучасній психоаналітичній практиці трактується як вихід з депресивного стану. (прим. редактора).

(обратно) 5

Es-tu sculpteur? (фр.) — Ти скульптор?

(обратно) 6

Як пише Борис Возницький: «Собор Св. Юра, городенківський храм та Бучацька ратуша — чи не найвизначніші споруди середини 18 ст. у Центральній Європі... Сама ж бучацька ратуша, як символ могутності замовника (Миколи Потоцького) за сміливістю рішення, оригінальністю задуму, витонченістю пропорцій — одна з найвидатніших споруд вісімнадцятого століття в Україні... На жаль, ратуша була знищена пожежею в 1865 році. Тоді-то і були пошкоджені майже всі фігури Пінзеля. З 12 скульптур лишилось чотири, та й ті вже були відновлені під час ремонту 1870 року. Дехто з дослідників вважав, що на ратуші було до 17 фігур, з можливим збільшенням їх кількості до 24. Скульптура ж, на їхню думку, представляла постаті біблійних сюжетів». (Б.Возницький. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. — Львів.: Центр Європи, 2005. — стор. 55-57). (прим. редактора).

(обратно) 7

Efforts mystiques (фр.) — містичні зусилля.

(обратно)