Богдан-Ігор Васильович Антонович - На другому березі (збірник)

— знаки питання. 10. СОБАКА Й МІСЯЦЬ Втомлений лоб покладеш на пахучому сіні. Досить вже, досить на долю собачу ти вив. Чорна обкутає ніч соломою тіней, тихо забудеш своїх незбагненних кривд. Пахощі чуєш світанку; година вже третя, очі, як вугілля, в темряві блиском горять. Довго й даремно на шиї шарпаєш кетяг. Вистрілить оклик півня, мов ранішній ряст. Вітер торгає листя, мов струни на лютні. Жовт накипає у серці, аж випаде з меж. Ні, так далі не може вже бути; із люті місяць зубами, немов маслака, розгризеш. Гімн життя
Іди вночі, мій друже, іди вночі на грунь і серце, що в утомі, ти приложи до хвої, по місяця чолі рукою пересунь, а може, тиша тугу поволі в тобі вкоїть. Усі твої маріння, усі думки замовкнуть, вже бур’яном для тебе не є рудий храбуст, уже глядиш інакше на рунь гірську, пожовклу і заспіваєш гімн життю — мовчанням уст. Пісня бадьорих бродяг
1 В дорогу! Щоб лиш сонце нам світило, щоб ясен круг горів нам угорі. О ти, шляхів безкраїх дивна сило, що маниш нас в своїй мінливій грі. Як вдарить запах піль в вікна вітрило, хто видержить в душних кімнат жарі. Упитись далі подихом так мило, геть суми, думи кинути старі! Вітрами поле душі нам обмило, а пісню підказали комарі. Складаєм дні в яскравих айстрів клумби, нових Америк щастя ми Колумби. 2 Чи в очі дощ січе, немов горох, чи в літній день пітніти буде тіло, хоч рахувати ти б не вмів до трьох, хоч від журби твоє би серце мліло, м'який безмежжя обмотає мох, поглянеш в тихий, вільний безкрай сміло, покинеш хвиль минулих темний льох, і буде серце юним шалом цвіло, і буде в тобі грав пташиний тьох, поймеш заплутане природи діло. Без меж і стін, що тиснуть, станеш тут, бродяга, волокита, шалапут. Октостих
День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око. Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко. Наші поринуть долоні в зимну, чисту, кришталеву воду. Надлетить із поля легіт легко й звіє мряку з-понад броду. Мов пташня, розгублені хмарки лопочуть крилами над лісом. Прядемо серцями просту, тиху радість з сонячних повісом. Віддамо без болю давню тугу й сум воді, лісам і полю і понесемо в роздалля над собою неба парасолю. Лунатизм