Богдан-Ігор Васильович Антонович - На другому березі (збірник)

Помазала шляхи злива розкислим болотом, плуги риють плай, мужицьким пахне поле потом. Сірий ранок ніч розколе, згасне сон на квіті. Сірий труд виходить в поле й грає на трембіті. 5. ПІД ДАХОМ ЛІСУ Ой піду я до бору, до бору, подивлюся на сонце крізь тінь. Піднесуться дерева угору, угору, і на землю впаде далечінь. Ой піду я до бору, до бору, подивлюся на сонце крізь сон. Попливуть мої думи угору, угору, ліс і сон зашумлять в унісон. Ой піду я до бору, до бору, подивлюсь на смереки крізь смерк. Піднесеться вже вечір зі звору, зі звору, щоб лиш день, наче пень, геть померк. Ой піду я до бору, до бору, подивлюся на вітер крізь віти, як пливе він у ліса комору, комору. Буде в лісі сон, в сні ліс шуміти. 6. НАД ВОДОЮ На березі білі берези напнуті, мов струни. День вітром по них потягає, неначе смичком, і шепотом падає в хвилі, як зерно до клуні. Ріка обіймає цей шум, мов раменами, дном. На плесі являються піни білясті бруньки, розхлюпані бризкають, спір між собою завівши. На березі там я берези пень гладжу липкий і кидаю сам до води свої мрії та вірші. 7. ТОВАРИСТВО Під тихий вечір, як вітер хмари пожене на сон, немов табун овець до водопою, й луна над лісом стане золота, і зашумлять дерева в унісон, у гай піду та сяду під вербою, а коло мене моя самота. Тоді всі речі покриє сірина. Дерева бгачко спинають небо й землю, наче спряжка. Над нами віком ночі ліс накритий й зі собою заведемо балачку про те, як тяжко в світі є, як тяжко без друга жити. 8. ІДИЛІЯ На побережжі ріки отара овець білосніжних, вітер торсає хмарами, білою гривою неба, поки сивої мряки туманів, мов жито, не вижне; облий облак на облаз гори присідає, мов лебідь. Плоский горбок, злотолускі рибоньки плюскають в рові. Де є дійсності грань, де уяви є світ non est certum:[46] в Тускулюм добрий Горацій на рундуку мармуровім пише поему до грацій і слухає… радіоконцерту. 9. ОЖИДАНИЯ У далеч встромляю розгойдані очі, неначе гарпун: на обрії сивім, де небо з землею зішите нитками дерев, таємний рухливий підноситься пункт, на півгоризонту мотузку тонку роздере. Уже наближається, скоро підходить. Момент ще один, ще хвилина остання. Не знаю: це віз чи туман, пішоходи: у серце вбиваються гострі, залізні гаки