Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Детективи » Запізніла розплата 📚 - Українською

Агата Крісті - Запізніла розплата

1 116
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Запізніла розплата" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 47
Перейти на сторінку:
потискуючи юнакові руку.

Молодий Рено зайшов до нас одразу після звільнення, перед тим, як рушити до Мерлінвіля. Там на нього чекали Марта і мати. Супроводив його Стоунер, поруч з яким Жак виглядав особливо виснаженим і блідим. Сумно усміхнувшись Пуаро, він тихо промовив:

— Я пішов на всі ці муки, аби врятувати її. Та тепер все це не має сенсу…

— Невже ви сподівалися, що дівчина прийме такий дорогий подарунок, як ваше життя, — зауважив Стоунер. — Вона повинна була віддати себе до рук правосуддя, як тільки дізналася, що перед вами відкрився шлях на гільйотину.

— Повірте мені, ви справді впевнено крокували на шибеницю! — додав Пуаро. — Аби ви і далі поводилися так, метр Гросьє помер би від люті, і життя його було б на вашому сумлінні.

— Метр Гросьє, на мою думку, осел із благородними намірами, — сказав Жак. — Він страшенно дратував мене. Бачите, я не міг довіритись йому. Але в ім'я всіх святих скажіть, що чекає Беллу?

— Я на вашому місці, — відверто сказав Пуаро, — не страждав би передчасно. Французьке правосуддя виявляє неабияку поблажливість до молодих і прекрасних злочинниць. Розумний і досвідчений адвокат знайде обставини, що пом'якшать провину підсудної й перетворять справу на великий процес. Вам, звичайно, буде неприємно…

— Мене це не обходить. Розумієте, до деякої міри я справді відчуваю провину за смерть батька. Аби не я і не мої стосунки з Беллою, він і сьогодні був би живий і здоровий. Додайте до цього мою кляту неуважність, через яку я взяв не своє пальто. Не можу позбутися почуття відповідальності за його смерть. Ця мука, певне, залишиться зі мною на все життя!

— Ні, ні! Що ви, — намагався я заспокоїти юнака.

— Певна річ, у мене волосся ворушиться на голові від думки, що Белла вбила батька… — знову заговорив Жак. — Та я ставився до неї злочинно. Коли зустрів Марту, то зрозумів: моє захоплення Беллою було помилкою. Належало б відверто розповісти їй все, та я боявся скандалу… Визнаю, що вів себе як боягуз, сподіваючись, що все само по собі уладнається. Фактично я плив за течією, не усвідомлюючи, що доводжу бідолаху до відчаю. Аби вона дійсно зарізала мене — а вона була певна, що то був я! — мені б дісталося по заслузі…

Деякий час він мовчав. Потім запально почав про інше:

— Ніяк не можу второпати, навіщо було батькові у такий час розгулювати в білизні і моєму пальті по подвір'ю. Гадаю, він саме здихався тих двох загадкових іноземців, а мати, напевне, припустилася помилки, говорячи, що вони з'явилися о другій годині. Чи, може, вся ця історія про іноземців вигадана… Сподіваюсь, мати не думала… не могла вірити, що його вбив я?

Пуаро заспокоїв його.

— Ні, пане Жак. Цього не треба боятися. Що ж до всього іншого я внесу ясність цими днями. Історія досить цікава. Та чи не розкажете ви нам у деталях, що насправді трапилося тієї ночі?

— Розповідь буде вельми коротка. Я повернувся з Шербура, аби побачитися з Мартою перед поїздкою на край світу. Потяг запізнився, і я вирішив пройти до вілли Маргарет навпростець через майданчик для гри в гольф. Я майже добрався до місця, коли…

Він замовк, немов подавився чимось.

— Далі?

— Я почув крик. Не дуже голосний… він нагадував напад ядухи чи хрипіння. Я зупинився, зляканий, а коли вийшов з-за куща… Я побачив могилу, тіло, яке лежало долілиць із кинджалом у спині, і її… Белла дивилася на мене, як на привида. На обличчі її застиг жах. Зненацька вона закричала, повернулася й кинулася геть.

— А далі? — заспокійливим голосом спитав Пуаро.

— Не знаю. Слово честі, не знаю. Деякий час я стояв приголомшений, поки не зрозумів, що мені краще скоріше забиратися геть. Я тоді й гадки не мав, що мене можуть запідозрити, але я боявся виклику для свідчення проти Белли. Пішки, як вже казав, дістався до Сент-Бове і на таксі поїхав звідти до Шербура.

У цю мить в двері постукали. До кімнати зайшов слуга і вручив Стоунеру телеграму. Той прочитав її і одразу ж підвівся зі стільця.

— Пані Рено опритомніла.

— О! — Пуаро теж підвівся. — Негайно до Мерлінвіля!

Усі поспіхом рушили за ним. Стоунер на прохання Жака погодився залишитися і зробити все можливе для Белли Дювін. Пуаро, Жак Рено і я сіли в машину. Їхали щось із сорок хвилин. Коли машина наблизилася до вілли Маргарет, Жак кинув запитальний погляд на Пуаро.

— Може, ви підете першим… Аби повідомити матір про моє звільнення…

— Тоді, як ви самі розповісте про це панночці Марті, га? — закінчив його запитання Пуаро. — Що ж, ідіть.

Жакові Рено не треба було повторювати це вдруге. Зупинивши машину, він вистрибнув з неї і побіг до парадних дверей. Ми ж рушили до вілли Женев'єв.

— Пуаро, — сказав я, — пам'ятаєте, як ми приїхали сюди і як нас повідомили про смерть пана Рено?..

— О! Певна річ. Не так вже й багато води спливло, та скільки подій сталося за цей час. Особливо для вас, мій друже!

— Ваша правда, — зітхнув я.

— Ви дивитеся на все дещо сентиментально, Гастінгсе. Я мав на увазі зовсім інше. Будемо сподіватися, до панночки Белли поставляться поблажливо, і кінець кінцем Жак Рено не зможе побратися з обома дівчатами!.. Мізансцена, розроблена Жоржем Коно, була дійсно першокласна, але розв'язка… Тут щось не те! Дівчина випадково вбиває чоловіка в приступі люті — хіба тут є порядок чи метод?..

Я все ще сміявся зі специфічної манери Пуаро аналізувати справи, коли Франсуаз відчинила нам двері. Пуаро пояснив, що йому треба негайно побачити пані Рено, і стара провела його нагору. Я ж лишився у вітальні. Та незабаром Пуаро повернувся, обличчя його було незвичайно похмуре.

— Ось що, Гастінгсе, на нас чекають бурі!

— Що ви хочете цим сказати? — вихопилось у мене.

— Ніколи б у житті не повірив… — промовив Пуаро задумливо. — Та від жінки можна завше чекати всього.

— О, Жак і Марта Добрей вже прибули! — вигукнув я, глянувши у вікно.

Пуаро кулею вилетів надвір, аби зустріти молоду пару на сходинах.

— Не заходьте! Краще не треба! Ваша мати…

— Знаю, знаю, — сказав Жак Рено. — Мені треба одразу ж піти до неї, нагору.

— Краще не робіть цього. В усякому разі, не беріть з собою панночку.

Голос, що пролунав на сходах, примусив усіх здригнутись:

— Вдячна вам за ласкавість, пане Пуаро, та я волію відразу ж поставити все на свої місця.

Ми були приголомшені: по сходах, спираючись на руку Леоні, спускалася пані Рено з перев'язаною

1 ... 41 42 43 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Запізніла розплата», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Запізніла розплата"