Григорій Георгійович Білих - Республіка Шкід

Відтоді «Дзеркало» більше не виходило. Республіка залишилася без преси. Навіть Вікмиксор занепокоївся — приходив, запитував: чому? Але хлопці ухилялися, м'ялись, обіцяли, що скоро знову все буде, як і раніше. Однак минуле відійшло назавжди. Тиждень редактори насолоджувалися спокоєм, ходили разом з усім класом на прогулянки, а потім раптом і тому й другому стало нудно, мовби не вистачало чогось. Засумували.

Об'єднуватися знову вже ні тому, ні другому не хотілось. Остогидли один одному. І в класі стали помічати, як, уткнувши носа в аркуші паперу, кожен за своєю партою, Янкель і Япончик знову почали щось дряпати на папері. Зацікавилися: що це раптом захопило так обох?

Одного разу після уроків Янкель, який сидів біля груби, пожвавішав.

Дістав мотузок, почав ходити навколо груби, щось виміряв, вирахував, потім забив між двома кахляними плитками два цвяхи і натягнув на них мотузок.

— Навіщо це ти? — дивувалися хлопці, але Гришко багатозначно всміхався і загадково казав:

— Не поспішайте. Дізнаєтеся.

Потім він довго малював акварельними фарбами якийсь плакат і нарешті врочисто наклеїв цей твір на грубу біля своєї парти. Яскравий плакат, на ріжку якого було зображено якусь носату комаху, оповіщав:

Нижче Янкель прилаштував другу вивіску:

А десь збоку приліпилася третя:

Тут же на мотузку було урочисто вивішено перший помер сатиричного й гумористичного журналу «Комар», на вісім сторінок формату зошита.

— Це що таке? — питали хлопці, зацікавлено розглядаючи і обмацуючи роботу Янкеля. Той усміхався й поблажливо пояснював:

— А це новий журнал «Комар». Щотижневий. Виходить, як «Огонек» або «Красная панорама», раз на тиждень і навіть частіше.

— А чому він такий тоненький? — пробасив Купець, презирливо мацаючи чотири аркуші журналу.

— Тоненький? Тому й тоненький, що не товстий, — видав свій перший дотеп редактор гумористичного журналу.

Читали «Комара» всім класом — сподобався. Тільки Япончик навіть поглядом не удостоїв новий журнал, вій сидів, втупившись у парту, і, шморгаючи носом, щось швидко писав. Японець вирішив будь-що здійснити свою ідею про товстий щомісячник і наступного дня після виходу «Комара» дав про себе знати. Скрізь на стінах — у залах, у класах і навіть у вбиральнях — з'явилися невміло, від руки написані оголошення:

Нове видавництво почало працювати енергійно, і того ж дня вийшов перший помер «Тижня». Непоказний вигляд цієї нової газети покривали багатство її змісту і велика кількість співробітників, які обіцяли виступати на її сторінках. Серед співробітників, прихованих під таємничим шифром «та ін.», був і новачок Пантелєєв: у першому номері було опубліковано його славнозвісні «злободенні частівки», які свого часу так легковажно відкинула «Красная газета». Япончик торжествував. Тепер він з подвоєним запалом узявся готувати щомісячник. Розмах був грандіозний. Номер вирішили випускати завтовшки шість або сім зошитів, з вкладними ілюстраціями.

Янкелеві лишалося тільки сердитися. Він був безсилий переплюнути нове видавництво. Він був один.

До Япончика частіше й частіше прибігали з інших класів, питали:

— Скоро «Тиждень» вийде?

— «Вперед» скоро з'явиться?

І Япончик, гордовито скосивши очі на Янкеля, навмисно голосно казав:

— Газета й журнал виходять і виходитимуть своєчасно, в оголошені строки!

Але Черних надумав не здаватися, він довго обдумував становище, що створилось, і твердо вирішив: «Боротимуся. Треба частіше випускати «Комара»…»

Почалася гарячка. Щовечора після надзвичайної денної праці Янкель з гордістю вивішував на мотузку біля груби нові й нові номери. Поліпшив техніку, робив кольорові малюнки і добився свого. Хлопцям набридло чекати товстого щомісячника, вони дедалі більше звикали до «Комара». Уже ввійшло в звичку вранці приходити до четвертого відділення й читати свіжий помер журналу. «Комар» переміг. Але Янкелеві ця перемога дісталася недешево. Він змарнів, схуд, втратив сон і апетит…

За тиждень вийшов другий номер Єошкіного «Тижня». Цього разу газета не привернула уваги читачів, бо була без малюнків і написана від руки олівцем. Зате невдача Япончика спричинилася до зовсім несподіваних наслідків.

Цілий тиждень Купець ходив заглиблений у якісь роздуми, а коли побачив сіреньку й непривабливу Япончикову газету, гучно, на весь клас заявив:

— Якого біса! І я таку випущу. І навіть кращу. І навіть не газету, а журнал!

Заява Купця була несподівана, тим більше що тільки десять днів тому він сміявся з диваків редакторів:

— І хочеться вам час марнувати, кедрили-мученики! Адже гроші за це не платять.

І раптом Купець — редактор журналу «Мій кулемет» — збирає штат співробітників. «Мій кулемет», за словами редактора, називається тому, що виходитиме дуже часто, як кулемет стріляє. Негайно біля нового органу створилося ядро журналістів з маловідомих літераторів-початківців — Мамочки та Окрайця, — а скоро й Льонька Пантелєєв порвав з Япончиком і теж перейшов у молоде, але багатообіцяюче видавництво Купця. «Мій кулемет» пішов угору.

Вже безперервно виходили три органи: «Комар» Янкеля, «Тиждень» Японця і «Мій кулемет» Купця, але жоден з них не відповідав вимогам Цигана.

— Що ж це за видання, сволото! Ні ребусів, ні задач не вміщують. Барахло!

Циган був сповнений обурення. Він пробував створити свій відділ у всіх трьох органах, але йому скрізь чемно відмовляли. Тоді Громоносцев вніс свою пропозицію у видавництво «Вперед», де був одним з редакторів і діяльним співробітником:

— Хлопці, Япончику, Кобчику! Пропоную створити в журналі відділ «Головоломка». Я буду редактором.

Поет Костя Фінкельштейн — Кобчик — запротестував перший:

— Не треба. У нас журнал науково-літературний, солідний щомісячник. Не треба.

— Не варто, — підтвердив і Японець, чим остаточно роздратував аматора шарад і головоломок.

— Добре, — заявив той. — Не хочете — не треба. Обійдуся й без вас.

Циган вийшов з редакції «Вперед», і незабаром у «Комарі» з'явилось оголошення:

«Головоломка» вийшла на другий день. Потім так само несподівано Мамочка й Окраєць вийшли з складу купцевого «Кулемета» й почали видавати свої власні журнали. Мамочка випустив журнал з розумною назвою «Думка», а як лозунг поставив угорі першої сторінки відомий афоризм Цигана, вперше виголошений ним на уроці російської мови. Коли Громоносцева спитали, що таке думка, він, нахабно посміхаючись, відповів: «Думка — це інтелектуальний ексцес даного індивідуума». З того часу безглуздий вислів ходив за ним скрізь, поки нарешті Мамочка не зафіксував його як лозунг над своїм високохудожнім органом.

Окраєць, який зневажав міркування про високі матерії, був більше поетом і назвав свій журнал надзвичайно поетично:

Але при своїх поетичних талантах Окраєць був безграмотний і вже з першого номера скандально пошився в дурні.

На першій сторінці Окрайцевого видання з нагоди спектаклю, що відбувся якихось три місяці