Антон Дмитрович Мухарський - Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей

«Беркут» намагається пробитися з боку профспілок. Самооборонівці чинять опір. В хід йдуть палиці, дошки, металеві шматки огорож, каміння з бруківки. «Беркут» пре і пре. Поволі, метр за метром відвойовуючи життєвий простір революції. Але й мітингувальники просто так не здаються. В руках у них з’являються перші трофеї – металеві щити, навіть один шолом – тягнуть на сцену і демонструють повсталому люду, звертаючись до правоохоронців: «Ми мирні громадяни! Припиніть виконувати злочинні накази влади. Зупиніть наступ!»

Десь о пів на третю на сцені з’являється Кличко, і Майдан вітає боксера вигуками: «Давай до нас! Давай до нас!» Його поява додає людям сил і вони, натиснувши на беркутню, зупиняють навалу.

Ми з художниками стоїмо у натовпі плече до плеча і важко дихаємо. Пара виривається з ротів. Будь-який поштовх на передовій віддається й у задні лави. Але народ стоїть вперто. «І раз, і раз, і раз!» – чути з боку силовиків, коли ті напирають. «Нумо всі! Нумо всі!» – відповідають мітингарі.

– Відтепер я знаю, як почувають себе бички у стаді! – жартує Манекен.

– Бички у банці в томатному соусі, – сміється Сем. – Сьогодні бачив як люди у метро співають гімн України. Це пиздець! Неймовірне видовище, коли чотири ряди ескалаторів виводять «Ще не вмерла»!

– Господи, помилуй рабів твоїх і захисти їх омофором своїм Божа Мати, святі Янголи Господні, змилуйтеся над нами і даруйте нам сили перемогти у святій боротьбі за правду, – на сцені моляться священики усіх конфесій.

Я не можу повірити у те, що все це відбувається з нами, допіру мирними людьми, які ростили дітей, ходили на роботу, теревенили про якісь дрібниці. Сотні народу, як один, ставши плече до плеча, чинять справжній, організований силовий спротив владі. Це ж стаття! Від трьох до восьми років позбавлення волі. Всі ми – злочинці. Варто тільки зараз «Беркуту» взяти нас у кільце, і вже ув’язнені.

Всі входи до підземних переходів застелені слизькою поліетиленовою плівкою, яку раз у раз поливають водою. Хтось у натовпі каже, що силовики можуть зненацька атакувати з-під землі, діставшись до станції «Майдан Незалежності» на метро. На цей випадок біля підземних переходів поскладали купи дрючків, дров, цеглин та іншого оборонного причандалля. Виходи забарикадували діжками, дошками та шматками металевих огорож.

Ти намагаєшся відволіктися на якісь розмови, жарти, але той тваринний страх, який заповз під шкіру на Банковій, раз у раз виринає в ділянці сонячного сплетіння і підкочує до горла раптовими приступами серцебиття. Спадає з обличчя маска удаваної безтурботності, й робиться воно суворим, зосередженим. Страшно. «Нумо всі! Нумо всі!» – кричиш щосили, вихекуючи із себе цей страх, і, підібравши руки до грудей, плечем тиснеш на спину того, хто стоїть попереду, тому що ззаду так само тиснуть на тебе.

– Зберігаємо спокій! Тримаємо лаву! Гуртуємось біля сцени. Потрібні бійці для оборони з боку ЦУМу. Звідти йде атака, щоб зайти нам у тил!

Женя Нищук – головний комунікатор. Після перших спроб штурму голос його стає спокійнішим. Частина людей вирушає до ЦУМу.

– Дивись, але ж прибувають! – каже Сем, піднімаючись навшпиньки й озираючись назад. Народу на Майдані справді стає значно більше.

Кияни пруть з боку Прорізної, спускаються малими потічками провулками, що збігають на Майдан, пробираються через Городецького. Кажуть, таксисти безкоштовно доправляють людей у центр міста.

Цієї ночі силовики не дійшли до сцени метрів з тридцять. Вони потрощили намети біля стели Незалежності та біля Будинку профспілок. Намагалися підігнати важку техніку з боку Інститутської, але мітингарі, кидаючись під колеса вантажівок, не дали того зробити. Барикаду біля ЦУМу було прорвано, і наші забарикадувалися у будівлі мерії. Там теж відбувався справжній бій.

Близько шостої ранку забираються вантажівки з Михайлівської. Потім відводять «Беркут» від Будинку профспілок. Останніми полишають позиції бійці з Інститутської та Хрещатика.

Коли густу грудневу ніч проривають перші сірі плями світанку, вся чорна наволоч кудись зникає, розчиняючись у світлі нового дня, ніби її і не було. Десь далеко за хмарами встає сонце. Воно є! Просто на час сховалося. Але прийде пора, коли його промені розірвуть важкий сніжний морок і засяють усім нам, віщуючи новий день і нову епоху.

Восьма ранку. Ми плачемо, розмазуючи по обличчях сльози, обнімаємося, п’ємо біля палаючих діжок якийсь чай.

У повітрі кружляє красивий лапатий сніг і тихо засипає бунтівне непокірне місто, що відстояло своє право називатися столицею вільної держави.

Ми перемогли! КИЇВ УСТАВ І ВНОЧІ!

Пісня четверта

Народная шахтьорская

(див. – Ютуб за тегом: Орест Лютий «Народная шахтьорская»)

Тим часом концерт в Українському домі триває.

– Чи є у нас в залі українці зі Сходу? – питає Орест Лютий, і в залі здіймається декілька десятків рук.

– Є-є-є!

– Привітайте наших побратимів із Донецька, Луганська, Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, – просить Орест, і публіка вибухає оплесками. – Вам зараз найважче. Ворог прийшов на вашу землю і нищить оселі, підступно вбиває ваших дітей і батьків, перекладаючи відповідальність на Українські збройні сили. Всі, хто був на Майдані, в один голос скажуть, що мова нас ніколи не розділяла. Бо Україна – це не тільки мова, це стан духу. Майдан передусім – повстання вільних людей проти рабства і поневолення. Як у славній Запорозькій Січі втікачів звідусіль не роз’єднувала відмінність у мові, так і на Майдані ніхто не зважав на те, якою ти мовою говориш. Або ти вільна людина, що відстоює тут свою гідність, або – за двісті гривень «мітингуєш» під прапорами Партії регіонів у Маріїнському парку.

Тому дякую вам, наші побратими зі Сходу, за те, що ви з нами. А чи є в залі українці з півдня? Херсон, Миколаїв, Одеса, Крим?

– Є-є-є-є! – озиваються в залі.

– І вам велика шана і подяка за те, що були поруч, за те, що серед загиблих героїв Небесної сотні є наші побратими з Керчі, Севастополя, Одеси… Бо не з росіянами і російським народом воюємо, не з російською мовою, але з тією заразою, що зветься великодержавний імперський шовінізм.

Росія зараз смертельно хвора на цей вірус. Бацила брехливої пропаганди уражає клітини мозку і запускає незворотні процеси зміни свідомості. І ось уже здається, що навколо суцільний морок, всесвітня змова, геї, піндоси, чурки, хохли, грьобані прибалти, япошки, які тільки й мріють учинити насилля над світлою