Люсі Мод Монтгомері - Енн із Інглсайду

хвалився Роб Рассел. — Можу закластися, що у твого за ціле життя жодних судом не сталося. Якби в мене був такий пес, я перекрутив би його на м’ясорубці.

— У нас колись теж був такий пес, — мовив Майк Дрю, — але ми його втопили.

— А мій пес просто жахливий, — гордо озвався Сем Воррен. — Він душить курей і жує білизну, розвішану після прання. Б’ємося об заклад, що твоєму дурному цуцикові на таке заповзяття не стане?

Потайки Джем сумовито погодився із Семом, хоч і не сказав йому цього. Він майже не шкодував, що Бруно не розбишака. Джемові прикро було почути, як Вотті Флегг загукав: «Твій пес — чемний пес, бо він ніколи не гавкає по неділях!» — адже Бруно ніколи не гавкав у жоден із днів тижня.

Та попри це, він був чудовим, милим песиком.

— Бруно, чому ти не хочеш мене полюбити? — ледь не плакав Джем. — Я готовий зробити для тебе все… нам було б так весело разом. — Та він не хотів визнавати свою поразку.

Одного вечора Джем квапився додому з надбережжя, де вони із хлопцями пекли молюсків. Насувався шторм. Море стогнало розпачливо й лунко. Усе здавалося похмурим і неживим. Із першим довгим, громохким ударом грози Джем увірвався в Інглсайд і закричав:

— Де Бруно?

Того дня він уперше пішов із дому без Бруно. Йому здалося, що маленький песик не подужає довгого шляху до гавані. Джем не зізнався б навіть собі, що й сам не подужав би довгого шляху із собакою, котрий геть не тішитиметься прогулянці.

З’ясувалося, що ніхто не знає, де Бруно. Його не бачили після вечері, коли Джем пішов на узбережжя. Хлопець шукав повсюди, та не міг його знайти. Надворі пустилася злива, світ тонув у сліпучих блискавках. Невже Бруно там, у цій чорній ночі… заблукав? Бруно боявся гроз. Сякий-такий зв’язок між ними із Джемом установлювався лиш тоді, коли песик тихцем підповзав до нього, поки небо за вікном розколювалося надвоє.

Джем так перелякався, що, коли буря вщухла, Гілберт сказав йому:

— Завтра я мушу поїхати в Гарбор-Гед, щоб дізнатися, як почувається Рой Весткот. Їдьмо зі мною, Джеме, і дорогою відвідаємо стару ферму Крофордів. Мені здається, Бруно втік туди.

— За шість миль? Та це неможливо! — мовив Джем.

Проте це було саме так. Вони підійшли до старої, темної, покинутої ферми Крофордів, і мале забрьохане болотом тремтливе створіння на мокрому ґанку звернуло до них байдужий, виснажений погляд. Бруно не огинався, коли Джем узяв його на руки й поніс до брички, шпортаючись у високій, аж до коліна, траві.

Джем був щасливий. Як вихоплювався місяць із-поза лапатих хмар, що мчали небом попри нього! Як солодко й гостро пахли вмиті дощем ліси! Який то був дивовижний світ!

— Тату, я думаю, тепер Бруно полюбить Інглсайд.

— Можливо, — коротко відповів тато. Він не хотів смутити Джема, але певен був, що серце собаки, якого забрали з колишнього дому, розбите навік.

Бруно ніколи не їв багато, але після тієї ночі дедалі рідше наближався до своєї миски. Настав день, коли він геть відмовився від їжі. Його оглянув ветеринар, проте не виявив ніякої хвороби.

— За всі роки моєї практики я бачив одного собаку, що вмер від горя, і от, здається, це другий випадок, — сказав він Гілберту, відвівши його вбік.

Він залишив тонізуючий засіб, який Бруно покірно ковтнув і ліг, умостивши писок на лапах і втупившись у простір перед собою. Джем довго стояв, заклавши руки в кишені й дивлячись на нього, а тоді пішов до бібліотеки й поговорив із татом.

Наступного дня Гілберт поїхав до міста, відшукав там Родді Крофорда й привіз його в Інглсайд. Коли Родді піднімався сходами ґанку, Бруно, який почув його кроки з вітальні, підняв голову й нашорошив вуха. У наступну ж мить його змарніле собаче тільце стрілою рвонуло через усю кімнату просто в обійми блідому кароокому хлопчикові.

— Пані Блайт, дорогенька, — промовляла ввечері Сьюзен тремтливим від хвилювання голосом, — маленьке щенятко плакало… правда, правда! Сльози так і бігли йому по носі. Я й не повірила б у це, якби не бачила на власні очі.

Родді пригортав Бруно до серця й дивився на Джема благально й виклично водночас.

— Я знаю, ти купив його… але він мій. Джейк неправду сказав. Тітка Вінні не заперечує проти пса, але я гадав, що не повинен просити його назад. Ось твій долар… я не витратив ні цента з нього… я не міг.

Джем вагався лише мить — доки уздрів очі Бруно. «Яка ж я свинюка!» — подумав він з відразою до себе й узяв долар.

Зненацька Родді всміхнувся. Усмішка перемінила його набурмосений вид; та все, що він міг сказати — це лише здушене: «Дякую».

Тієї ночі Родді спав у кімнаті Джема, і ситий Бруно розлігся між їхніми ліжками. Та перш ніж укластися спати, Родді вкляк і проказав молитву, а Бруно присів біля нього, поклавши передні лапи збоку на ковдру. Якщо пес міг молитися, це відбувалося з ним — і була то молитва вдячності й оновленої радості життя.

Уранці Родді приніс йому їжу й Бруно ковтав її пожадливо, ввесь час позираючи на свого господаря. Він весело пострибав за Родді й Джемом, коли ті пішли прогулятися в Глен, і Сьюзен сказала, буцім такого життєрадісного песика ще й світ не бачив.

Та ввечері, після того, як Родді й Бруно поїхали, Джем довго сидів у сутінках на кухонному ґанку. Він відмовився йти шукати піратських скарбів у Долині Райдуг із Волтером. Джем більше не відчував у собі бравого розбишацького заповзяття. Він навіть не схотів поглянути на Миршавка, що причаївся в заростях м’яти, вимахуючи хвостом, немовби лютий гірський лев, готовий до стрибка. Хто дозволив котам бути щасливими в Інглсайді, коли в собак тут розбиваються серця? Він навіть дещо сердився на Ріллу, котра принесла йому синього плюшевого слона. Плюшевий слон, коли немає Бруно! Так само коротку відсіч дістала й Нен, яка прийшла й запропонувала йому пошепки сказати одне одному, що вони думають про Бога.

— Невже ти думаєш, що я за це винувачу Бога? — розлючено відповів Джем. — Нен, ти геть не маєш відчуття пропорції.

Нен пішла спантеличена, бо ж гадки не мала, що це означає, а Джем сердито втупився в останні жаринки напівзотлілого сонця. По всьому Глені валували пси. Зграя Дженкінсів вийшла на вулицю, голосно кличучи своїх собак… усі мали право на це — усі, навіть Дженкінси — тільки не він. Життя