Люсі Мод Монтгомері - Енн із Інглсайду

«Дейлі Ентерпрайз» він уздрів оголошення: «Продається пес. Звертатися до Родді Крофорда, Гарбор-Гед». Ото й усе. Джем не міг би сказати, чим воно привернуло його увагу й чому в самій його лаконічності вчувався смуток безвиході. Крейг Рассел розповів йому, хто такий Родді Крофорд.

— Батько його місяць тому помер, то він їде жити до тітки в місто. Мати-бо в нього давно вже померла. А їхню ферму купив Джейк Міллісон. Каже, що розвалить той будинок і побудує новий. Може, тітка не захоче мати в домі пса. Плохенький цуцик, але Родді ним страх як пишається.

— Цікаво, скільки він хоче за нього? У мене є лише долар, — занепокоївся Джем.

— Певно, він просто хоче віддати його в добрі руки, — відповів Крейг. — Але ж хіба твій тато не купив би тобі пса?

— Купив би, та я хочу придбати пса за власні гроші. Тоді я знатиму, що це мій пес.

Крейг лише стенув плечима. Ці інглсайдські дітлахи такі кумедні! Бо ж чи не байдуже, хто купить якогось там цуцика?

Того ж вечора тато відвіз Джема на стару й занедбану ферму Крофордів, де вони знайшли Родді та його песика.

Родді був приблизно того ж віку, що й Джем — блідий веснянкуватий хлопець із цупкою каштановою чуприною. Песик мав шовковисті коричневі вушка, коричневий ніс та хвостик і лагідні карі очі — найкрасивіші з усіх собачих очей. Щойно Джем побачив його, з білою смужкою на чолі, що поміж очей ділилася надвоє, він збагнув, що мусить купити цього собаку.

— Ти хочеш продати свого пса? — нетерпляче запитав він.

— Я не хочу продавати його, — понуро відказав Родді. — Та Джейк сказав, що я мушу, інакше він його втопить. Він каже, що тітка Вінні не захоче мати вдома пса.

— Скільки ти хочеш за нього? — мовив Джем, боячись почути у відповідь геть недоступну ціну.

Родді проковтнув сльози й подав йому песика.

— На, забери його, — хрипко проказав він. — Я не хочу продавати Бруно… не хочу! Гроші не замінять мені його. Якщо ти тільки любитимеш мого песика… і дбатимеш про нього…

— Я дбатиму, — палко пообіцяв Джем. — Але ти мусиш узяти мій долар. Інакше я не відчуватиму, що він мій пес. Я не візьму його, якщо ти не візьмеш грошей.

Він тицьнув долар у безвільну долоню Родді, узяв Бруно й пригорнув його до грудей. Песик озирнувся на свого господаря. Джем не бачив його очей, зате бачив очі Родді.

— Якщо ти хочеш лишити його…

— Я хочу, але не можу, — різко відповів Родді. — Тут було вже п’ятеро людей, і я нікому не віддав Бруно. Джейк розлютився, та мені байдуже. Вони не були такі, як потрібно. Але ти… я хочу, щоб ти взяв його, коли я не можу… і забирайся, щоб я його більше не бачив!

Джем підкорився. Маленький песик тремтів у його обіймах, але не пручався. Усю дорогу додому Джем ніжно тримав його на колінах.

— Тату, а як Адам знав, що пес — це пес?

— Бо пес не міг бути ніким іншим, крім пса, — усміхнувся тато. — І тепер не може.

Уночі Джем довго не міг заснути від радісного хвилювання. Він іще ніколи не бачив пса, гарнішого й милішого за Бруно. Не дивно, що Родді так не хотів розлучатися з ним. Проте невдовзі Бруно забуде Родді й полюбить його. Вони будуть добрими друзями. Він попросить маму переказати різникові, щоб той надсилав кістки в Інглсайд.

— Я люблю всіх і все в цьому світі, — проказав Джем. — Дорогий Боже, благослови всіх котів і собак на землі, але найперше Бруно.

Урешті-решт Джем заснув. Можливо, маленький песик, що вмостив писок на простягнуті лапи в ногах його ліжка, теж спав, а можливо, і ні.

24

Півник Робін уже не харчувався самими лише черв’яками; натомість він дзьобав зерна рису, пшениці, насіння салату-латуку й настурції. Він надзвичайно виріс — «інглсайдська вільшанка» вже зажила собі слави на всю околицю — а манишка його набула гарного червоного відтінку. Незрідка він сідав на плече Сьюзен і дивився, як вона в’яже на шпицях. Коли Енн верталася додому, він летів їй назустріч і стрибав поперед неї стежкою аж до самого ґанку. Щоранку він прилітав на Волтерове підвіконня дзьобати хлібні окрушини, щодня купався в ночвах на заднім подвір’ї, під живоплотом із кущів шипшини, ще й здіймав пекельний галас, коли не знаходив там води. Гілберт раз у раз нарікав, що його пера й сірники розкидані по всій бібліотеці, проте ніхто йому не співчував, і навіть його серце відтануло, коли Півник Робін безтурботно сів йому на долоню, щоб ухопити насінинку. Усі в домі любили Робіна — окрім хіба Джема, який усією душею був відданий Брунові й невблаганно затямлював болісну істину: можна купити собаку, але не його любов.

Спершу Джем не мав цього на думці. Звісно, Бруно деякий час сумуватиме за Родді й колишнім домом, та це невдовзі минеться. Проте воно не миналося. Бруно був найпокірнішим псом у світі, робив саме те, що йому веліли, аж навіть Сьюзен визнала, що чемнішої тварини й відшукати годі — але в ньому не було життя. Коли Джем вів його на прогулянку, очі песика спалахували радісним вогнем, він жваво метляв хвостиком і весело брався в дорогу. Утім, невдовзі погляд його тьмянів і він, похнюпившись, байдуже трюхикав коло ніг Джема. Його плекали й пестили, йому віддавали найкращі, найсоковитіші кістки, йому дозволяли щоночі спати в ногах Джемового ліжка… та все було марно. Бруно жив мовби деінде — чужий і геть недоступний. Ночами Джем інколи прокидався і, перехилившись із ліжка, сягав рукою униз, щоби погладити маленьке напружене тільце, та жодного разу песик ані лизнув йому на те руку, ані махнув хвостом. Бруно терпляче зносив пестощі, та не відповідав на них.

Джем зціпив зуби. Джеймс-Метью Блайт був рішучий хлопчина й не збирався поступатися собаці — його власному собаці, чесно купленому за долар, який він ледь спромігся заощадити із кишенькових грошей. Бруно мусить забути Родді… мусить перестати дивитися жалісними очима загубленої істоти… мусить урешті-решт полюбити його.

Джемові часто доводилося ставати на захист Бруно, бо ж хлопці в школі, здогадавшись про його любов до собаки, брали його на глум.

— У твого цуцика блохи — отакі велетенські блохи! — кпив Перрі Різ. Джем мусив його відлупцювати, щоб той узяв свої слова назад і визнав, що в Бруно немає бліх — аніжодної.

— У мого пса щотижня бувають судоми, —