Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля - Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Олег сказав, що вони тримали Кіру взаперті, — сказала Інна. — Весь час давали їй якісь ліки, переконували, що вона несповна розуму…
— Але чому? Що вона їм зробила? — вражено запитав Юрій.
— Оксана і Петро заграбастали бізнес Кіриного батька, мотивуючи це тим, що вони дбають про дівчинку, яка так і не оправилася після трагічної загибелі батьків, — Інна озирнулася навколо. — Знаєш, зараз я все більше переконуюся в тому, що ця аварія була зовсім не випадковою!
Раптом вони побачили, що хтось піднімається сходами, і вже за мить дві огрядні фігури закрокували по коридору лікарні в їхній бік. Інна мимоволі сильніше стиснула руку колишнього чоловіка. Адже до них наближалося подружжя Павленків власними персонами.
Інна побачила, як очі Юрія загрозливо звузились, а його обличчя ніби закам’яніло.
Ще не доходячи до них, Оксана заголосила:
— Зникла наша племінниця, наша Кірочка! Ой, що ж нам тепер робити? Вона така безпомічна, зовсім не в собі… На вас остання наша надія!
— А ми тут до чого? — запитав Юрій. — Чи ти гадаєш, ми її викрали?
Петро мовчав, його обличчя зробилося червоним і він тільки сопів собі під носа, час від часу кидаючи на Юрія з Інною недобрі погляди.
— Звісно, ми так не думаємо, — Оксана Павленко криво усміхнулася. — Ніхто вас ні в чому не підозрює. Але Олег був останнім, хто її бачив. Може, він знає, куди вона пішла? Це питання життя і смерті, Кірочку треба рятувати!
“Від вас самих її треба рятувати,” — хотілося вигукнути Інні та вона змовчала.
— Ви знаєте, що наш син потрапив в аварію? — тим часом зазирнув Оксані в очі Юрій. — При дуже підозрілих обставинах!
— Ми чули, нам в університеті сказали, — Оксана спробувала зробити жалісливий вираз на обличчі, та за ним відчутно проступало лише нетерпіння. — Але наче він при свідомості? Ми не заберемо багато часу, лише одне запитання і підемо! Обіцяю!
Інна стиснула долоню колишнього чоловіка. Чомусь їй стало страшно за сина, і вона всією душею хотіла, щоб Юрій не пустив цю парочку до палати Олега.
Але той тільки легенько обійняв її однією рукою за плечі, немов даючи зрозуміти, що все під його контролем.
— Як ти гадаєш, чому твоя племінниця втекла? — суворо запитав він у Оксани.
— Звідки мені знати! — жалібно закліпала вона. — Я ж кажу, дівчина неврівноважена… У нас справка від психіатра є. Петре, покажи!
Її чоловік дістав з кишені гаманець і почав щось там шукати.
— А ви не пробували залишити її в спокої? — Юрій відмахнувся від папірця, простягнутого Петром. — Здається, вона повнолітня?
— Вона інвалід! Неповносправна! — підвищила голос Оксана. — Без нас пропаде!
— А вона лікарську комісію проходила для призначення інвалідності? — не вгавав Юрій.
— Ми забезпечені люди, обійдемося без допомоги від держави! — закопилила губу Оксана. — Хай отримують пенсію ті, кому вона потрібніша! А Кірочка знаходиться на обліку у психіатра, дуже відомого спеціаліста… Він…
— Думаю, потрібно буде показати її ще якомусь лікареві, — спокійно сказав Юрій. — У мене є знайомий психіатр, я попрошу його поспілкуватися з Кірою…
— Давайте зразу її знайдемо! — не витримав Петро. — Поки ти тут корчиш головного, з дівчиною може трапитися що завгодно! Ходімо до твого сина, хай він скаже, куди вона збиралася! Їх бачили разом, вони втікали з універу!
— Добре, — кивнув Юрій. — Ви зайдете, задасте моєму сину одне запитання і тут же вийдете. І якщо я побачу хоч когось із вас ще раз у цій лікарні, то вам не поздоровиться!
Він відчинив двері, біля яких стояв охоронець. Зайшов до середини, ведучи за собою Інну. Павленки дихали їй в потилицю.
Ліжко Олега було порожнє. Втім вони подумали, що він у вбиральні, яка була тут же, в палаті. Там горіло світло.
Стояли мовчки, чекаючи, поки хлопець вийде. Але з вбиральні не долинало ні звуку.
— Сину, ти скоро? Тут з тобою хочуть поговорити! — гукнула Інна, але відповіддю їй була тиша. — Може, йому стало погано? — вона розгублено глянула на колишнього чоловіка.
Той зробив крок уперед і штовхнув двері вбиральні. Вони були не замкнені. Інна побачила стіни, оздоблені білою лікарняною плиткою, унітаз, умивальник… Жодних слідів перебування Олега у цьому крихітному приміщенні.
— Він не міг вийти з палати, ми ж біля дверей стояли… — вражено сказала вона, ні до кого конкретно не звертаючись.
Юрій раптом гмикнув, підійшов до вікна і штовхнув раму. Вона відчинилася одразу, без повертання ручки. Вікно було не зачинене, а лише причинене. І не дивно, бо зачинити його було можна лише зсередини.
Інна все зрозуміла. Палата була на першому поверсі, тож вилізти в вікно не склало б проблем навіть для неї, не кажучи про спортивного молодого хлопця…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля», після закриття браузера.
