Salamander - Темні нащадки, Salamander

Промені ранкового сонця проникали крізь штори, розливаючи тепле світло по кімнаті. Аурелія повільно відкрила очі, відчуваючи, як її тіло обгорнуте в теплі. Вона зрозуміла, що все ще лежить в обіймах Каеля. Його руки обережно обіймали її.

Вона намагалася рухатися обережно, щоб не розбудити його, але коли вона піднялася з ліжка, Каель ледве помітно повів плечем і відкрив очі.

— Вже ранок? — тихо запитав він, його голос звучав глибоко і сонно.

Аурелія кивнула, поправляючи сорочку, яка трохи зсунулася за ніч.

— Так. Мені потрібно освіжитися, — відповіла вона, уникаючи його погляду, хоч і відчувала, як її серце стискається.

Каель лише усміхнувся і, потягнувшись, піднявся на лікті.

— Що ж, тоді почнемо наш день. Сподіваюся, ти готова до сьогоднішнього тренування, — додав він, його голос був уже більш бадьорим.

Аурелія кинула на нього погляд, трохи скептичний, але нічого не сказала. Вона швидко вийшла з кімнати, залишаючи Каеля.

Аурелія зайшла у ванну кімнату, закривши за собою двері. Простора кімната була наповнена приємним ароматом деревини та свіжості, а велике вікно впускало всередину тепле сонячне світло. Вона подивилася на себе в дзеркало, намагаючись впоратися з думками, що клубочилися у її голові.

Під очима виднілися легкі тіні від недосипання та емоційного напруження останніх днів. Вона відкрутила кран, і прохолодна вода освіжила її шкіру.

"Що я роблю? Чому я з ним?" — подумала вона, вдивляючись у своє відображення.

Аурелія опустила руки у воду, підняла їх до обличчя і вмилася. Потім вона дістала з полиці рушник і витерла обличчя, вдихаючи спокійний аромат.

Поглянувши на себе ще раз у дзеркало, вона глибоко зітхнула, зібравши залишки спокою, і сказала пошепки:

— Що ж, пора повертатися.

Вона одягнула чисту сорочку, провела пальцями по волоссю, пригладжуючи його, і вийшла з ванної кімнати. Коли Аурелія зайшла в кімнату, вона помітила, що Каеля вже не було. Ліжко було охайно застелене.

Проходячи через коридор, її увагу привернув запах свіжозвареної кави та смаженого хліба, що доносився з кухні. Зайшовши в простору їдальню, Аурелія побачила, як Каель сидів за столом, розглядаючи якусь книгу. Він підняв голову, почувши її кроки, і усміхнувся.

— Я вже почав думати, що ти вирішила залишитися у ванній на весь день, — сказав він, киваючи на вільне місце за столом.

— Просто приділила трохи часу для себе, — відповіла вона, підходячи ближче.

— Сідай, я приготував сніданок.

Аурелія здивувалася, побачивши на столі тарілки з яйцями, тостами та свіжими фруктами стояли на столі, а поруч — чашка гарячої кави.

— Дякую, — сказала вона, сідаючи. — Ти починаєш мене дивувати своїми кулінарними здібностями.

— Що ж, доводиться пристосовуватися до життя в горах, — відповів Каель з усмішкою. — Як ти спала?

— Добре, — коротко відповіла вона, не дивлячись йому в очі, відчуваючи, як її щоки мимоволі починають рум'яніти.

— Тоді їж, нам сьогодні ще багато справ, — сказав він, відсуваючи свою тарілку вбік. — І не хвилюйся, я вже придумав, як тобі повернути форму у володінні мечем.

Аурелія мовчки їла, Каель лише зрідка кидав погляди у її бік. Закінчивши сніданок, вона підняла погляд і зустрілася з його очима.

— Готова? — запитав він спокійно, встаючи зі стільця.

Аурелія кивнула.

Вони вийшли на двір, де прохолодне ранкове повітря освіжило її обличчя. Гори навколо були занурені в легкий серпанок, а сонячні промені тільки починали пробиватися крізь хмари.

Каель зупинився посеред двору і простягнув їй дерев'яний меч.

— Спочатку розминка, — сказав він.

Аурелія скептично глянула на меч.

— Це серйозно? Дерев'яний?

— Поки що так. Враховуючи те, що я бачив під час твого останнього поєдинку зі мною, не думаю, що ти готова до справжнього.

Вона закотила очі, але взяла меч.

— Добре, але якщо я виграю, ми тренуватимемося на справжніх мечах.

Каель усміхнувся.

— Домовились. Але не думай, що це буде легко.

Він відступив на кілька кроків і зайняв бойову стійку. Аурелія наслідувала його рухи, згадуючи уроки з минулого.

— Почнемо, — сказав він і перший пішов у наступ.

Мечі злегка зіткнулися, створюючи глухий звук дерева. Аурелія зробила крок убік, намагаючись знайти слабке місце в його захисті, але Каель легко блокував усі її спроби.

— Більше впевненості, Ауреліє, — зауважив він. — Ти б'єшся, наче боїшся мене.

— Я не боюсь! — заперечила вона і зробила різкий випад вперед.

Каель швидко ухилився і притиснув її до спини, вибивши меч з рук.

— Давай ще раз, — сказав він, допомагаючи їй піднятися.

— Я тебе переможу, — пробурмотіла вона, підіймаючи меч і витираючи піт з чола.

— Ось цього я і чекаю, — відповів він з посмішкою, відступаючи на своє місце.

Аурелія знову зайняла бойову стійку, міцніше стиснувши меч. Її очі блищали від рішучості. Вона більше не хотіла виглядати слабкою перед Каелем.

— Готова? — запитав він, піднявши свій меч.

— Завжди, — відповіла вона і рішуче зробила перший крок.

Вона атакувала, різко вимахуючи мечем, але цього разу її рухи стали більш точними. Каель легко відбив її удари, але з кожним разом йому доводилося докладати трохи більше зусиль.

— Добре, — зазначив він, ухиляючись від її чергового удару. — Тепер ти думаєш перед тим, як атакувати.

— Звісно, — відповіла вона, намагаючись завдати удару збоку.

Каель знову відбив її атаку і, скориставшись моментом, знову підрізав її позицію. Аурелія втратила рівновагу, але цього разу не впала, а відступила назад, швидко відновлюючись.

— Краще, — визнав він, роблячи свій випад.

Аурелія відбила його удар і зробила крок убік, намагаючись знайти відкриття в його захисті. Її рухи були ще не ідеальними, але вже більш упевненими.

— Ти починаєш вчитися, — сказав Каель, посміхаючись.

— Це ще не кінець, — відповіла вона і пішла в атаку, змусивши його відступити.