Верона Дарк - Кохання з ароматом кави , Верона Дарк

Розділ 41 - Справжні почуття

Коли останні гості залишили залу, і тиша огорнула простір, освітлений лише м’яким світлом люстр, Керем і Ясмін залишилися вдвох. Повітря було наповнене напругою, змішаною з емоціями, які кипіли в обох, але ніхто досі не наважувався висловити їх вголос.

Керем повільно підійшов до Ясмін, його погляд був серйозним, але теплим. Він узяв її за руки і прошепотів:

— Це не просто ревнощі, Ясмін… Я не можу більше приховувати… Я відчуваю до тебе щось справжнє. Це більше, ніж я думав. Більше, ніж просто обов’язок чи ім’я нашої родини. Це… почуття.

Ясмін розгублено вдивлялася в його очі. Її серце шалено калатало, вона не знала, що сказати. Але врешті посміхнулася — щиро, ніжно, з теплом:

— Я думала, ти ніколи цього не скажеш. Я теж маю почуття до тебе, Кереме. І вони давно вже глибші, ніж я собі дозволяла зізнатися.

Він ніжно провів пальцями по її щоці, нахилився — і їхній поцілунок став продовженням слів. Спочатку несміливо, але швидко перейшов у пристрасний, глибокий, такий, який довго стримувався.

Вони піднялися до спальні, де Керем вперше переступив її поріг не як чужинець, а як чоловік, що прийшов до своєї жінки. Атмосфера була ніжною, з вікна долинав аромат жасмину з саду. Його руки лагідно торкалися її, кожен рух був повільним, поважним, але водночас сповненим бажання. Їхнє тіло й душа злилися в одному ритмі — ніч була палкою, насиченою поцілунками, шепотом і довгоочікуваною близькістю.

Це була ніч, де двоє стали єдиним цілим. Без масок, без минулого — тільки вони, справжні. І хоча попереду ще багато випробувань, цього разу Ясмін засинала не з болем у серці, а з надією. А Керем уперше відчув — він більше не самотній.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍