Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   — Поглянь-но туди, — показав Альфред на човен, що неспішно йде в їхній бік.

   — Гадаєш це рибалки? — спитав Стів

   — Схоже, хоча далеко вони пішли від берега. Може, хтось вирішив втекти.

   — Не знаю від кого, але доведеться їм потрапити до нас, — підсумував Еуреха, — їх там наче троє.

   — Ні, я ще четвертого бачу, — відповів Стів.

   — Йдемо їм навперейми! — Наказав матросам Альфред

   Ті виконали наказ і за десять хвилин були вже в кабельтові від човна. Там, схоже,

теж побачили непроханих гостей, проте втекти від погоні не намагалися.

   — Ми моряки з торговельного судна, зрозуміли? - нагадав Альфред.

   У човні було четверо, один із них був тяжко поранений. Побачивши це, Альфред одразу запропонував допомогу.

   Пораненого хлопця поклали на підлогу, і змінили пов'язки. Він, то приходив до тями, то знову. Іноді бурмотів щось невиразне. Його супутники залишилися в човні, і гребли за ним.

   Альфред пояснив, що вони моряки торговельного судна, яке бажає стати у їхньому порту. Також продати контрабандні товари.

   Вінісіуш, повний чоловік, трохи старший за середній вік, очевидно головний з них, посміхнувся.

   — Так, ви знайдете, чого хочете! Розумієте, так? Це нам рибакам та ремісникам все заборонено. А губернатор та його зграя з усього гроші мають. Нас вже зовсім податками замордували.

   — Бачу, чи не солодко вам тут живеться? — спитав Альфред.

   Він знав, як перевести розмову в потрібне русло.

   — Ох, і не питайте, — скорчив страждальницьку гримасу співрозмовник, — податки на землю плати, за все, що спаде їм на думку плати ! Розумієте, так?

   — Від цього бачу ви й втікали, — перебив його Стів.

   — Ми самі рибалки. За наш улов вони вимагали сплатити податок. А коли у нас не знайшлося грошей, його забрали.

   — І так ми не вперше страждали. І не тільки рибалкам так дістається у нас, — продовжив один із супутників Вінісіуша, — сам я з села, недалеко від міста. Вони забрали у нас майже все зерно, та не заплатили. А коли ми приїхали в місто, і спробували пробратися на склад, щоби взяти своє, потрапили в засідку. Кілька наших братів загинуло, решту взяли під варту.

   — Співчуваю. Але гадаю, ми зможемо вам допомогти, — сказав Альфред.

   — Яким же чином? Містом править навіть не сам губернатор. Він у всьому слухає капітана Алівареша. Він та його люди творять у місті що хочуть, розумієте, так? Сестру Ігнасіо, — Вінісіуш показав на пораненого хлопця, — один із наближених Алівареша викрав і зробив своєю наложницею. Він дізнався, що ми затіяли, і приєднався до нас. Але в місті багато сторонніх вух та довгих язиків. Розумієте, так?   Бунтівники розповіли навіть більше, ніж треба було піратам. За час дороги до корабля, Вінісіуш із друзями розповіли все, що знали про гарнізон солдатів. Про розташування захисних фортів.

   Щоправда, все це доводилося виловлювати з нескінченних оповідань та голосінь. Пірати напам'ять вивчили імена всіх сестер Вінісіуша. Знали хто і чим торгує на ринку. Що у пекаря Еліуша, хліб вічно недосолений, а в Аралда пригорілий. Що господиня заїжджого двору, сеньйора Жуліана Ескобар розбавляє ром відвідувачам, що напідпитку. Хоча скуштувати черепаший суп, у її закладі все ж таки варто. Особливо якщо його подає цицяста офіціантка Зелма.

   Дізналися і про те, що молодша сестра шевця Карбахала втекла з бродячим музикою. Ну а найважливішою деталлю з'ясованої у Вінісіуша та його товаришів було, що Бернарду Алсідеш, товариш Вінісіуша, позичив десять песо і ніяк не віддає.

   Зовсім непомітно, вони дісталися «Нестримного» і піднялися на борт.

   На перший погляд, його не так просто було відрізнити від торгового судна. Хоча, тямучі у своій справі, моряки, дивлячись на його корпус, могли сказати про його швидкісні та маневрові якості.

Вінісіуш оглянув членів команди, що ходили по палубі. Помітив, як ці люди озброєні.

   — Гей, та ви...

   — А ти тямущий, — не дав йому домовити Альфред, — тож доведеться тобі надати нам одну невелику послугу. Та запевняю, вас також не образять. Але тільки без дурниць. Інакше тобі і твоїм товаришам доведеться набагато гірше, ніж у в'язниці.

   Вінісіуш зрозуміло кивнув.

   — Робсоне, Рамірезе, віднесіть пораненого до Діого! — скомандував Альфред.

   Ті одразу поклали юнака на ноші і понесли до лікаря.

   — Наш лікар зробить усе, що зможе. А він, повір мені, творить дива. Мене самого нещодавно зашив, — вказав Альфред на величезний шрам.

   Про рибалок, що прибули, негайно доповіли Фернандо, який відразу ж вийшов до них.

   Усі троє почали розповідати піратському капітанові все, що до цього чув Альфред із друзями. Коли Вінісіуш почав утретє описувати момент, коли люди губернатора відібрали його улов, Фернандо перервав оповідача.

   — Дякую, чи не чули ви щось про купця, Поштігу?