Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

Розділ 14. Довгочікуваний похід

   «Нестримний» йшов хвилями безкрайнього океану. Барк «Сеньйорита» тримався від нього на відстані кількох миль. А вдалині за ним йшла відбита у Гуляки «Помста» За однією з умов, які висунув Жердані, вона переходила до нього. Також дорогою вони захопили одну іспанську пінасу. Щоправда, її довелося потопити, оскільки вона дуже постраждала в битві. А ось захоплений, недалеко від Картахени барк, припав піратам до смаку. До того ж у його трюмах  пірати виявили індиго, тютюн та дорогі східні килими. А ще скриню з перлами, яку видобували на узбережжі. Вони висадили у шлюпки іспанців, і вказали шлях до берега.

   Флотилія вже минула на своєму шляху і Маракайбо та Нову Гренаду. І мчала далі, вздовж Південної Америки. При такому вітрі, який віяв останній тиждень, мета була в трьох-чотирьох діб шляху.

   Жердані розповів своєму компаньйону, все, що знав про місто. Так губернатор міста був людиною дуже жадібною і безчесною. Контрабандист, друг Жердані, який стояв кілька днів у порту Санта-Каталіни, розповів, що місцеві мешканці обурені податками які стягує Сервіліо Кареаш.

   Багато людей ледве зводять кінці з кінцями, коли він збудував собі величезний маєток. Це означало, що  серед місцевих можна знайти помічників.

   Фернандо розпитав того, і про Поштігу. З’ясувалося, що контрабандист відвідував його. Той із радістю купив частину товарів.  Та навіть показував виставу свого невільничого театру.

   — Пару дівчаток звідти пропонував мені, — казав той, — я розважився з руденькою красунею.

   Його дівчата не лише актриси. Вони часто спокушають, та виконують забаганки потрібних гостей. Гарненькі кралі.

   Фернандо нелегко було чути подібне, хоча він і вдав, що це його зовсім не стосується.

   Неподалік Маракайбо на них налетів сильний шквал, а потім і ураган. Два дні матроси

невпинно робили все, щоб уникнути трагедії. Кілька разів корабель дуже нахилився, але залишився на плаву. У результаті розірвався клівер та кілька шкотів. Також були зіпсовані інші снасті. Але обійшлося без жертв та поранених.

   А після нього майже тиждень був штиль. Флотилія дуже повільно рухалася до мети.

   Містечко Санта-Каталіна розташовувалось неподалік від затоки Сан-Маркус.

   Раніше цю місцину заселяли індіанці племені тупинамба. Велика частина племені була перебита або поневолена колоністами. Інші перебралися в глиб материка.

   Хоча групки індіанців часто робили набіги на  поселенців. Забирали худобу, крали врожай. Португальці, які випадково заходили глибоко в ліс, ризикували потрапити до тупинамбу або до гуарані в полон. Серед племен зустрічалися і канібали. Вони влаштовували моторошні ритуали, під час яких могли з`їсти бранців. У них вважалося, що так переходять сили та вміння іншої людини.

   Втім, через це жертвою мала бути людина спритна, смілива і сильна. Вони не їли  жінок, старих та дітей.

   Так одного разу до них у полон потрапив дослідник. Індіанці мали намір принести його в жертву. Як він розповідав згодом, його відпустили тому, що він дуже сильно благав тих відпустити його.

   Як виявилося потім, його відпустили зовсім не з жалю.

   Просто дикуни сприйняли його прохання як боягузтво. І не захотіли його їсти, щоб ця риса не передалася від нього. Який же індіанець

захоче стати боягузом.

   Хоча перші поселення колоністів в тих краях з’явились в ХVI столітті, поступово інтерес до нього з боку португальської

влади згас. Колонія почала приходити в запустіння.

   На деякий час сюди прийшли французи, а слід за ними настала черга Нідерландів.

   Лише  в середині  XVII сторіччя  Португалія повернула собі місто, нарешті, приєднавши до своєї корони.

   Разом із переселенцями прибуло багато африканських рабів, яким доводилося працювати на плантаціях цукрової тростини. Згодом колонія стала одним з основних джерел цукру.

   Безліч кораблів відвозило цукор до Європи. Ці кораблі становили бажаною здобиччю як Карибських піратів, так і бербер що нишпорили недалеко від Португалії. Тому часто судна вирушали додому караванами під охороною кількох добре озброєних військових галеонів.

   Пірати часто задовольнялися кількома кораблями, що відбилися від каравану.

   Фернандо нервово ходив уздовж шканців, коли матрос з марса на фок-щоглі передав, що бачить землю.

   — Це має бути мис, за яким знаходиться місто, — сказав Альфред, — гавань, на перший погляд, зручна. Але кажуть, на дні  достатньо неприємних сюрпризів.

   — І де ти пропонуєш узяти лоцмана? — поцікавився капітан.

   — Спустимо шлюпку на воду. Підійдемо ближче, подивимося, що діється в місті. Фернандо взяв підзорну трубу і почав розглядати мис. Він на кілька миль йшов у океан, і мав стати непоганим укриттям. Також він помітив кілька рибальських човнів. Це могли бути як мешканці містечка, так і дикуни, які мешкали в маленьких селищах, поблизу.

   Надвечір спустили шлюпку. У неї спустилися Стів, Альфред та Естебан Еуреха, і ще п'ятеро матросів. Їм треба було веслувати всю ніч. За кілька годин до світанку шлюпка обігнула мис і рухалася до берега.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍