Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- …ти певна?

- Ще ні. Все може бути. А зараз я маю йти! – стук дверей і каблучки Іргіс швидко віддаляються. Згодом чую кроки Фейерворда і все стихає.

Сиджу, не в стані поворухнутися. Здається, всі балки і перекриття цього палацу впали саме на мої плечі. Здається, це я вигорів вщент. Це моя кров витекла на холодні мармурові плити… Ця буря, що кілька днів збиралась над містом – вона пройшлася всередині мене і залишила лиш уламки від того храму, що я вибудував.

Що є правда? Що вигадка? Можливо, вони обоє лиш варіанти того, що може бути… можливо, Іргіс – золотистий уламок проміння. Як може бути сонце в чомусь винне? Воно просто є – жорстоке, пекуче, і навіть лагідне – якщо ти маєш чим від нього затулитися.

Чи існувала взагалі колись дівчина моїх мрій? Пряма й дзвінка як клинок, сяюча й чиста… Я з самого початку любив неіснуючий образ? Як десятки бовдурів до мене, купився на золоті блискітки в бірюзових очах?

Не буває чистих клинків. Вони всі у крові й бруді, просто ми весь час їх відтираємо… Я цілком можу спробувати зіграти в їхню гру і таки стати королем. Іргіс така, яка є. Вона не берегла незайманість і на це я можу закрити очі. Але діти, від яких вона позбавлялась… це жахливо…втім, що їх чекало в разі народження? Старий Ліат сам би звелів утопити їх, якби дізнався.

Вона зараз чекає мене внизу. Не виключено, що й Фейерворд залишився спостерігати. Обійти їх обох? Якщо помітять, звідки я прийшов, мене чекає поєдинок з останнім, не виключено, що й Іргіс йому допоможе… І всі плани будуть переграні – ні, таку перевагу не можна втрачати…

Побачення можна й відкласти.