Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

     Надвечір ми дісталися скель. По дорозі я двічі втрачав свідомість. Плюс до всього, у мене починалася лихоманка. Дівчина виглядала трохи краще, але була вся втомлена та знеможена. Кілька псів вона зарізала ножом, однак це їй тяжко далось.

      - Може, тут заночуємо, - звернулася вона в період мого просвітління.

      - Не можна, якщо я зараз засну, то вже ніколи не встану, тільки вперед.

Декілька кілометрів дівчина тягла мене на собі. Я марив, щось кричав, щось розповідав. Впала вона за кілька метрів біля яхти.

     - Мішель прокинься, ми не можемо увійти. - Обличчя дівчини бачилося як у тумані.

     - Мішель що робити?

    Сльози дівчини вивели мене із забуття.

     - Все просто, - прошепотів я пересохлими губами з запеклою кров'ю.

Я набрав більше повітря і з останніх сил прокричав. - Майкл, дівчину та мене в медблок. - Крик вийшов, як голосний шепіт, але сутність Майкла мене почула.

    - Я зрозумів тебе Мішель. – почувся металевий голос.

Броньований люк яхти відкрився, і ремонтний робот по черзі затяг нас на борт.

Наступної хвилини біля мене працював кібернетичний реаніматор. Я знову знепритомнів.

     У цей час біля яхти крутилося кілька десятків Етайских собак. Відкриті пащі і слина, що стікали, свідчили про їхнє велике бажання повечеряти.

       Тиха, мирна планета, з кількома експедиціями, що раптово зникли.

  Тиждень кібернетичний реаніматор виборював моє життя. Було перевірено кожну клітину, мільярди чужорідних вірусів кібернетичний лікар видалив з організму. Як виявилося, укус Етайської собаки викликав у жертви зараження і повне розкладання організму. Можливо, у місцевих тварин і був вироблений імунітет проти отрут, але в мене він був відсутній. Ще тиждень реаніматор нарощував м'яку плоть на тілі, обгризеному собаками. Тільки кістки та сухожилля залишилися цілими.

     «Мишулок» зумів настільки зміцнити кістки, що вони стали міцнішими за мілутіанську  волокнисту броню.

        -   Ось помилуйся, - коли я прийшов до тями, Жанна простягла мені вісім зламаних зубів Етайських собак.

        -   З тебе витягли, дехто застряг між ребер, дехто просто був зламаний.

        -   Це все витягли з мене? - я знову втратив свідомість.

Дівчину робот поставив на ноги вже за кілька днів, настільки незначними у неї виявилися пошкодження. Жанна відбулася малою кров'ю та антивірусною процедурою. Весь вільний час вона доглядала мене і вела дружні бесіди з Майклом. Вони настільки потоваришували, що розуміли одне одного без слів. Майкл видав із моїх запасів вогнепальну зброю, яка працює на вибуху порохового заряду. І Жанна дуже скоро вдвічі зменшила чисельність собак довкола яхти. Уцілілі пси, зрозумівши, що з озброєним противником впоратися не вийде, ретирувалися і більше в найближчому просторі навколо яхти не з'являлися. Зате рукасті птахи, відчувши, що довкола яхти існує безпечна зона, влаштували кілька розплідників із вирощування свого потомства. Маленькі рукастики були дуже цікавими та смішними. Як тільки Жанна з'являлася з люка, вони одразу бігли до неї і починали обіймати її своїми рученятами. Тільки легкі клацання по носі змушували маленьких велелюбних істот відчепитися. Великі бівери поводилися трохи обережно, але цілком дружелюбно. Бачачи, з якою легкістю, дівчина впоралася із собаками, рукасті свою агресію тимчасово сховали.

     Ціну дружелюбності ми вже знали.

    Через два тижні я настільки зміцнів, що зміг підвестися. На тілі наросло нове м’ясо, я весь був рожевий як новонароджена дитина. Отримавши вказівки від кібердоктора як поводитися поки плоть встановиться, і зміцнитися, я зміг пройтися до головної рубки яхти.

Жанна сиділа в кріслі пілота, а Майкл як інструктор навчав її пілотуванню та стрільбі з лазерних установок на віртуальному тренажері. Я зупинився в створі люка, що відкрився, спостерігаючи за навчанням.

     Жанна, оповита  чутливою хмарою, вела віртуальну битву з п'ятьма крейсерами противника. Я уявив, як віртуальний простір вибухає спалахами ракет, енергетичні лазери ріжуть тіло корабля. Як розлітається обшивка корабля І солодке почуття задоволення від споглядання вибуху ворожого лінкора. На одному з моніторів зображення Майкла повернулося до мене. На ньому був його улюблений йоржик, він завжди його активував при спілкуванні з молодими та симпатичними представниками жіночої статі.

     - Ну, як вона, - я кивнув у бік Жанни.

     - У неї непогано виходить, хоч до тебе далеко. - Ну не забувай, що у мене практика півтора десятка компаній. Адже половина програм відтворено зі справжніх битв. Я глянув на роботу Жанни. Її обличчя було зосереджено, губи стиснуті, тепер вона була схожа на мою знайому Жанну з космодрому.

     - З барбі сексі в ліжку можливо краще, але з нею я думаю теж має бути непогано, - Майкл точно вловив мої думки. Він хитро дивився на мене з екрану.

     Бій закінчився і нано хмара, що оточувала дівчину, розтанула. Вона повернулася до мене, і усмішка висвітлила її обличчя. Вона схопилася з крісла і кинулася мені назустріч. Щось вибухнуло всередині мене, я зробив крок назустріч і поклав дівчину в обійми.

     - Ти знову зі мною, ти знову зі мною, - повторювала вона. Мені було добре та спокійно.

     - Все-таки, яким лопухом я був.

     - Лопухом справжнісіньким, - Жанна посміхалася, - тільки зрозумів це тільки зараз.

     – Я давно зрозумів, але я боявся.

     - Звичайно, ти ж чоловік герой, а як вона відмовить. Як справжній чоловік це переживе.

     - А ще я не хотів бути ганчіркою і розмазнею, що зітхає від нерозділеного кохання. - Поцілунок закрив мені рот.

     - Ну, розповідай, як ви тут без мене з Майклом жили... - Ще деякий час слухав розповідь.

     - З Майклом добре, - Жанна подивилася на монітор, де виднівся їжачок мого комп'ютерного друга. - Він добрий співрозмовник і ще найкращий учитель.