Олександр Кваченко - Воїн рун, Олександр Кваченко

Усі розташувалися навколо багаття. Ми поділили між собою їжу, розмовляли тихими голосами та планували завтрашній день. Потім розподілили чергування, після чого почали вкладатися спати. Мені дісталося перше чергування.

Я повісив світильник із кристала на стіні великого коридору й сів у зручному місці біля входу. Звідси було добре видно, якщо хтось чи щось наблизиться.

Печера створювала відчуття захисту: її масивні стіни слугували надійним бар'єром від нічних небезпек. Полум'я багаття тихо потріскувало, а шматки вугілля віддавали насичене рівне світло. Усі вже спали, а я вирішив перевірити, чи немає поблизу рунного каміння.

Я дістав із рюкзака свій камінь, прочитав рунічне закляття пошуку і відчув, як руку з камінням потягнуло у бік – десь далі по проходу, в середину гори. Без сумнівів, десь у глибині було ще рунне каміння. Завтра ми неодмінно пошукаємо.

Через три години мене змінила Альміса, і я ліг спати.

Вночі мене розбудив Барк. Його обличчя було напруженим.

– До нас хтось повзе, – тихо сказав він.

Я швидко підвівся, взяв зброю і приготувався до будь-якого розвитку подій. Тиша навколо раптом здавалася гнітючою. Усі напружено чекали, вслухаючись у слабкий шерех, що долинав із темряви...