НМ - Нічні тварі , НМ

Він швидко пробіг через поріг церкви, де інші друзі прокинулися від різких звуків його кроків.

— Джон! Що сталося? — запитала Емілія, її очі були наповнені тривогою.

— Віка... — прошепотів він, і його голос затремтів. — Вона пішла, і я не зміг її зупинити. Я... я...

Емілія підійшла до нього, поклала руку на його плече, але Джон відчував, що її співчуття не може змінити того, що сталося.

— Ми маємо йти звідси, — сказав він, намагаючись придушити біль, що роздирав його зсередини. — Ці тіні не відступлять. Вони не відпустять нас. Ми повинні знайти спосіб їх зупинити.

Залишки їхніх сил були на межі. Вони не знали, як боротися з темрявою, яка не мала ні форми, ні меж. Всі разом стали на коліна і почали молитися, навіть якщо не вірили у свої слова. Це була їхня остання надія.

— Ми не можемо залишити це так, — сказав Джош. — Ми маємо знайти їх слабке місце. Ми повинні зрозуміти, чому вони нас переслідують.

Емілія підійшла до вікна і подивилася в ніч. Світло знову почало згасати, але вона відчула дивне відчуття, що все це може бути лише частиною плану, чиїмось прокляттям, яке вони не можуть зупинити.

— Ми маємо зібратися і йти далі, — сказала вона з рішучістю. — Якщо ми залишимося тут, ми станемо наступними.

Тієї ночі вони всі відчули, як їм важко тримати себе разом. Проте з кожним словом їхня рішучість зміцнювалася. Вони не могли дозволити, щоб тіні здобули перемогу. Ева, Віка — їхні друзі вже не могли повернутися, але вони могли врятувати інших.

І вони вирушили. У темряву. Їхнє серце билося синхронно — в об'єднанні з останньою надією. Вони знали, що залишитися в церкві було небезпечно, але і вирушити в ніч було не менше страшно. Тим не менше, їх об’єднувала мета — знайти спосіб зупинити ці ночні жахіття, поки ще не стало занадто пізно.

Ніхто з них не знав, що чекає попереду. Але вони йшли, кожен крок був все важчий, і вони знали, що найбільша битва ще попереду.

Ната тримала книгу в руках, її пальці ледве не відчували важкість кожного слова, наче сама книга намагалася їй щось сказати. Вона відкрила її і побачила дрібний, важкий почерк, що передавав страшні історії про ночні тварі та тіні, що забирали життя. Вона вдивлялася в рядки, читаючи їх з такою швидкістю, як ніколи раніше.

— Джон, Емілія! — покликала вона. — Я знайшла щось! Це може допомогти!

Джон швидко підійшов до неї, схвильовано дивлячись на сторінки книги.

— Що там? Що написано?

— Це... це те, що ми шукали, — сказала Ната, показуючи книгу. — Тіні — це не просто істоти, вони колись були людьми, і їх перетворили в таких, як вони є зараз. А щоб позбутися їх, потрібно знищити джерело їхньої сили...

Емілія підійшла ближче, уважно оглядаючи написане:

— Яка сила? Як це можна знищити?

Ната прокручувала сторінки, її серце швидко билось від хвилювання. Вона натрапила на сторінку, де говорилося про те, що кожен з цих ночних чудовиськ живиться страхом і темрявою. Їхня сила залежала від особливих місць — від старих проклятих територій, на яких їх було викликано.

— Тіні не з’являються просто так, вони повинні бути прив’язані до конкретного місця, до темного артефакту або місця. Якщо ми зможемо знайти це місце і знищити його, їх сила зникне, і вони більше не зможуть нас переслідувати.

Джон схилився до книги, вивчаючи те, що було написано.

— Так, це має сенс. Тільки де ми знайдемо це місце? І як ми його знищимо?

Ната розгортала сторінки далі, її очі затримались на одній з ілюстрацій. Це було зображення стародавнього храму, схожого на той, що вони бачили на заході села, але з темним символом на вході — знаком, який вони бачили, коли потрапили сюди.

— Це має бути тут. Ось тут, у горах. Нам потрібно дістатись до цього храму. — сказала Ната, її голос звучав твердо.

Емілія поклала руку на її плече:

— Ми з тобою. Потрібно йти зараз, поки ще є шанс.

Всі почали готуватися. Це було їхнє останнє випробування. Вони знали, що вони повинні знайти цей храм, знищити те, що дає силу тіням, і лише тоді вони зможуть дати собі шанс на порятунок.

Зібравшись, вони вирушили в темряву, знаючи, що попереду їх чекає не тільки фізична боротьба, але й боротьба з власними страхами та невідомістю. Вони йшли разом, відчуваючи силу в єдності і непереможній рішучості врятувати себе і своїх друзів.

В горах все ставало темніше, але в серцях кожного з них горіла іскра надії — маленька, але дуже важлива.