НМ - Нічні тварі , НМ

Коли наставав день, темрява почала відступати, але атмосфера не стала менш напруженою. Компанія друзів знайшла відносно безпечне місце неподалік від стародавнього храму, і почала готувати все для ритуалу, описаного в книзі. Вони знали, що тіні не з’являться, поки сонце не сховається за горизонтом, але це давало їм всього кілька годин, щоб завершити підготовку.

Ната ретельно перечитувала кожен крок у книзі, перевіряючи, чи не припустилася вона жодної помилки. Її пальці рухалися по сторінках, вивчаючи стародавні заклинання та символи. Їй потрібно було зібрати все, що необхідно для ритуалу: свічки, трави, магічні артефакти, які вони знайшли на шляху. Кожен предмет мав значення, і кожен рух мав бути вірним.

— Усе готово? — запитала Емілія, підходячи до Нати, що була зосереджена на своїх підготовках.

— Так, майже, — відповіла Ната, її голос звучав зібрано, хоча в очах можна було помітити хвилювання. — Нам потрібен лише останній штрих — знак на землі, щоб активувати ритуал.

Джон не міг не зауважити, як важливо це для них усіх. Від цього ритуалу залежало їхнє життя. Він спостерігав, як Ната малює магічні символи на землі, використовуючи пісок і трави. Кожен штрих був продиктований знаннями, що передавалися через покоління.

— Все буде добре, — сказав він, намагаючись заспокоїти усіх, хоча й сам відчував страх, що стискав його серце.

Емілія здивовано поглянула на нього.

— Як ти можеш так говорити? Ми навіть не знаємо, чи цей ритуал дійсно спрацює.

— Ми не маємо вибору, — відповів Джон, зупиняючись і дивлячись на неї. — Ми повинні спробувати. І якщо це не допоможе... ми знайдемо інший спосіб.

Вони всі відчували, що це був їхній єдиний шанс. Темрява, яка поступово зникала, давала їм трохи часу, але вони повинні були діяти швидко.

Емілія сіла навпочіпки біля ритуального кола, зібравши все, що їм було необхідно. Вона тихо вимовляла слова закляття, зібрані зі стародавньої книги. З кожним словом її голос ставав все сильнішим.

Як тільки останнє слово було вимовлене, земля під їх ногами здригнулася. Тіні все ще не могли з’явитися, і це давало їм надію, але в їхніх серцях було відчуття, що саме зараз вирішуватиметься їхня доля.

Ната підняла голову, її очі зустріли погляд кожного з них.

— Ми зробили все, що могли, — сказала вона. — Тепер чекаємо.

Вони залишилися в колі, затамувавши подих. Лише кілька годин відокремлювало їх від того моменту, коли вони дізнаються, чи вдалося їм зупинити тіні, чи ні.

Час тягнувся повільно. Сонце вже почало заходити за горизонтом, фарбуючи небо в темні відтінки фіолетового і помаранчевого. Темрява поверталася, і з нею невідворотно наближалися нічні тварі. Всі були готові до того, що ніч може принести жахливі наслідки.

Ната, Джон, Емілія та інші зібралися навколо кола, серце кожного билося все швидше. Вони розуміли, що цього разу не буде другого шансу. Тіні і ночні тварі були не просто ворогами — це була сила, що здатна знищити все, з чим вони стикалися. Кожен з них чекав, спостерігаючи, як чорний покрив ночі поступово накриває землю.

Емілія різко озирнулася, почувши невиразний звук позаду. Вона ледь помітила рухи темних сил, що почали формуватися в тіні. Її серце здригнулося, але вона постаралася зберегти спокій.

— Вони вже тут... — прошепотіла вона, дивлячись на Нату.

Ната сиділа, сконцентрована, погляд її був спрямований на магічні символи, що почали тремтіти в мерехтливому світлі, яке вони створили своїми закляттями. Вона чула, як звук наближається — як темні створіння повільно підходили, все ближче і ближче, до їхнього ритуального кола.

Раптом землю потрясло від сильного удару, а небо над ними затуманилося. Як тільки темрява захопила весь ландшафт, ті самі ночні тварі, про яких йшлося в книзі, вийшли з тіней. Вони були схожі на людей, але з деформованими обличчями, із кровожерливими очима, які палали зловісним світлом. Їхні кроки луною відгукувались у тиші.

— Тримайтесь! — закричав Джон, зжимаючи в руках стародавній артефакт, що повинен був допомогти.

Але вони не могли перемогти тварей лише силою. У цей момент Ната зрозуміла, що потрібно зробити ще один крок. Вона підняла руки і вимовила останні слова закляття, які могли не тільки вигнати тварей, а й знищити джерело їхньої сили.

І тут сталося щось незвичайне: символи, що були на землі, почали світитися яскравим білим світлом. З кожним моментом вони ставали яскравішими, і звуки навколо ставали сильнішими. Ночні тварі спробували наблизитися, але невидимий бар'єр, створений закляттям, зупинив їх. Їхні крики, які зривалися з розчарованих горл, змішувалися з чутними вибухами зсередини — вони не могли прорватися через магічний захист.

Тіні почали зникати, одна за одною. Ритуал справді працював.

— Це не кінець... — прошепотіла Емілія, спостерігаючи за тим, як останні з тварей розпадаються на частини. — Але ми зробили все, що могли.

Захист, створений Нати, все ж почав слабшати. Сонце вже майже повністю зникло, і з кожною хвилиною темрява ставала ще густішою. Всі відчували, як їхні сили поступово вичерпуються. Але вони все ще були разом.

— Не зупиняйтесь, це ще не все. Ми повинні знайти джерело їхньої сили, інакше вони повернуться. — сказала Ната, зібравши всі сили.

Вони були змучені, але не зломлені. І хоча темрява вже охоплювала їх, вони знали: попереду найважчі випробування, але вони зможуть перемогти, якщо залишаться разом.

Вони вирушили далі в глибину темного лісу, сповнені рішучості, адже вони знали, що тільки так можна покласти кінець цій нескінченній ночі.