Олександр Юрійович Есаулов - Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов

тихим і спокійним, а загони дедалі більше втягувалися в гори. На призначений термін навколо столиці зосередилися тисячі реалітів, у кожного з яких до Директора планети були чималі рахунки.

* * *

Факс Копір м’яко посадив свій човник на майданчик біля величезного ангара й витер спітніле чоло. Він помітив, що в нього тремтять руки, тому засунув їх до кишень: не хотів, щоб хто-небудь це побачив. Перший помічник Директора планети, сам безстрашний Факс Копір, не мав права боятися! Але насправді йому було дуже страшно. Якби він хоч на мить забарився і не відвернув убік, то зараз би там, під горою, догоряли рештки і його човника. Як добре, що він не летів у відремонтованій машині, адже саме в неї відвалився хвіст, який не витримав перевантажень. Він відчинив люк і почекав, поки виїде трап.

— А де інші? — запитав його механік, підбігаючи.

— Інші не повернуться, — неголосно відповів Факс і злобливо додав: — Ремонтувати слід було краще, бракороби! Машину мені! Терміново!

Механік побіг виконувати наказ, голосно гукаючи дорогою:

— Машину помічникові Директора планети! Машину панові Копіру!

Відразу від ангара відділилася машина і підлетіла до апарата.

Копір поквапливо сів на переднє сидіння, і машина помчала до столиці. З першого погляду було видно, що в місті щось діється. Впадала в око велика кількість військових і поліцейських. Простих глюків на вулицях майже не було. Дорогою машину Копіра, незважаючи на пропуск, прикріплений до вітрового скла, зупиняли тричі й перевіряли документи. Біля самого палацу машину зупинили й далі не пропустили, незважаючи на крик і погрози першого помічника Директора планети, тому довелося йти пішки.

— Ну? — нетерпляче запитав Великий Сканер.

— Погано!

— Що погано? — сполотнів Директор планети.

— Ми без проблем долетіли до «Зони номер нуль», пройшли над Долиною, розвернулися й атакували. Усе було чудово! Якби ви бачили, як розбігалися ці реаліти! А потім ми атакували колони, які йшли до Скелястих гір. Усе було дуже добре, поки машини не почали розвертатися. Тут у відремонтованого апарата відвалилося хвостове оперення і він утратив керування. У нього врізалася інша машина. Обидві вибухнули. Я насилу ухилився від зіткнення з уламками. Це було жахливо...

— Шкода, гарні машини були... Але одна ж залишилася?

— Так.

— Ти кажеш, що в бік Скелястих гір рухалися колони реалітів? і багато їх там було?

— Багато, Ваша Дигітальна Величносте.

— Містом їхав нормально?

— Тричі перевіряли документи.

— Я не про це. Барикад, натовпу не бачив?

— Ні, щодо цього все гаразд.

— Тоді ось що, любий Факсе, їдь назад до ангара і прижени сюди апарат.

— Як? Просто сюди? — здивувався Факс.

— Так, просто сюди. Посадиш його у внутрішньому дворику палацу. Про всяк випадок. Нехай це буде наш запасний вихід.

— Слухаюся, пане Директоре планети.

І перший помічник Великого Сканера поквапився з кабінету.

Розділ 21

Рикпет замислено пройшовся кімнатою і повторив:

— Хлопці, ось що я вам скажу: треба піти та подивитися на цей фотоапарат. Тут криється якась таємниця. Тільки дурень не помітить зв’язку між цим фотографуванням і появою дивних двійників. Я пропоную зробити це негайно.

— Це... Ти чого... Нас же того... Шукають!

— Васло, ти не розумієш! Довідатися, яким апаратом нас фотографували, — питання першорядної важливості! Якщо проникнемо в цю таємницю Великого Сканера, тоді зможемо показати всім реалітам, що на них очікує, а я серцем відчуваю, що нічого гарного їх не чекає! Раме, нас фотографували в поліційній дільниці біля базару, ти знаєш, де це?

— Звичайно! Але в місті зараз таке діється!

— Нічого, прорвемося! Васло, ти відсапався?

— Це... ну...

— Тоді так! Юсе, ти залишаєшся вдома...

У двері постукали. Стукіт був умовним, тому ніхто не злякався. Рам подивився у вічко.

— А, це ти... Заходь.

Поріг переступила симпатична дівчина з сумкою в руках, звідки визирали довгасті овочі.

— Добрий день, Раме, — сказала вона і запитливо глянула на інших.

— Це свої, — зрозумів її погляд Рам, — це мій старий друг Юс, а це люди. Вони з...

— Люди? Ти сказав люди?

— Так-так! Це такі реаліти, вони прилетіли до нас з іншої планети. Невразливі...

— Добре, годі про це. Негайно йдіть звідси.

— Що трапилося, В’ю? Чому ми повинні звідси...

— Без розмов! Щохвилини тут може бути поліція.

— А... — почав Рам.

— Негайно!!! — гримнула В’ю, чого ніхто не очікував від тендітної симпатичної дівчини, тому всі здригнулися. — Встали й пішли за мною!

— Куди?

— На вулицю!

Вони побігли лункими сходами вниз, вискочили в дворик і помчали до підворіття. На вулиці, біля виходу з підворіття, вже стояла крита машина, з якої горохом сипалися солдати Директора планети.

— Спізнилися! — скрикнула В’ю.

Рам уже отямився й скомандував:

— Назад! У під’їзд! Підемо через горище!

Вони повернулися і щодуху помчали на горішній поверх. На виході до горища висів величезний замок.

— Ах, ти... — пробурмотів Юс.

— Усе нормально! Це маскування! — Рам просто потяг замок, той відкрився, і він розчахнув двері. — Швидше... Швидше...

Коли останній утікач опинився на горищі, Рам підпер двері товстелезним ціпком, який лежав під стіною.

— Ну ти й завбачливий... — пробурмотів Рикпет.

— А що, часу було достатньо! — посміхнувся Рам. — Тільки головою не вдартеся. Тут є дуже низькі крокви...

Вони вже спускалися іншими сходами, коли почули глухі удари: солдати вибивали двері на горище.

— Швидко добралися! — з цими словами Рам зачинив горищний вхід і повісив на нього замок. — Нехай тепер із цим помучаться!

Гуртом скотилися сходами, що вели просто на вулицю.

— Куди? — запитав Рам у дівчини. — Може, до Брейка?

— Тільки не до нього! Він — зрадник!

— Брейк — зрадник? Не може бути!

— Біжімо до Флеша!

Це В’ю вигукнула вже на бігу, тягнучи за собою всю компанію.

— Але ж Флеша накрила поліція! — Рам навіть зупинився. — Ти ж сама нас попереджала!

— Не розмовляй! Усе потім.

Всі п’ятеро завернули в темний провулок.

— Знову перегони, — простогнав Васла.

— Нічого, тобі корисно, — пожартував на бігу Рикпет.

Хвилин за десять, коли переконалися, що погоні нема, перейшли на крок. Рикпет отямився дуже швидко, а Васла ще довго відхекувався та відкашлювався. Автомати