Мирослава Русава - Записки скаженої малороски , Мирослава Русава

Відчинивши важкі дерев'яні двері, Люциус зайшов усередину. Повітря в шинку було густе, насичене запахом дешевого тютюну, алкоголю і людського розчарування. Легкий дим танцював у повітрі, мов примари давно забутих надій. Демон ступив уперед, його червоні очі мерехтіли в тьмяному світлі свічок. Місце було напівпорожнє, і його увагу одразу привернула постать, що стояла біля стійки.

Молодий чоловік, з втомленим виглядом, передавав шинкарю невеличку картину — це був Михайло. Його очі світилися відданістю своїй справі, але водночас вони були сповнені тіней суму й відчаю. Картину, яку він створив з таким старанням, він віддавав за мізерну ціну і скромний обід. Його руки, злегка тремтячи, стискалися у кулаки, коли шинкар забрав полотно, навіть не кинувши на нього належного погляду.

Розчарування… демон одразу відчув цей гіркий присмак. Чужа емоція розлилася в повітрі, але якось стомлено і невпевено. Наче її володар вже не мав сил не нащо. Наче він був на межі життя…

Люциус спочатку байдуже спостерігав за сценою. Бідняк у шинку, художник, що намагається звести кінці з кінцями, обмінюючи свою працю на їжу… Він бачив такі сцени тисячі разів у різних куточках світу і в різні епохи. Все було так буденно, настільки передбачувано... Але раптом його погляд затримався на картині, яку щойно повісили на стіну шинку. Спочатку він навіть не зрозумів, що саме в ній викликало його зацікавлення. Це був простий пейзаж, зображення села – зелені луки, стара хата і смугастий, вичовганий польовий шлях.

Та в міру того, як Люциус вдивлявся, у його свідомості починала прокидатися щось більше, щось глибше. У фарбах і грі світла й тіні було щось незвичайне. Картина вловлювала не лише поверхневу красу природи, а й щось таке, що могло торкнутися самої суті існування нікчемних душ, ніби художник не просто відтворив те, що бачив, а передав ті емоції, які зазвичай люди приховують навіть від самих себе.

Люцифер, що звик бачити світ крізь призму людських слабкостей і недоліків, відчув дивне збентеження. Це було не те відчуття, яке змушувало його сміятися чи насолоджуватися людськими вадами, це було щось інше. У цьому полотні була глибина, що виходила за межі простого відображення реальності. Здавалося, що картина жила власним життям. Люциус відчував, як м’які відтінки зеленого трав'яного поля змішуються з золотом сонячного світла, створюючи теплоту, яку не можна було просто побачити – її потрібно було відчути.

У цьому пейзажі було щось недосяжне для звичайної людської свідомості – прихована історія, що розгорталася десь у глибині, немовби за самим горизонтом. Люциус міг відчути наявність чогось загадкового, прихованого в картині, чого сам художник, можливо, навіть не усвідомлював до кінця. Це була не просто реальність, а якась істина, захована у штрихах пензля, у напівтонах, у тому, як лягали мазки фарби, ніби небо на полотні хилилося на землю, обіймаючи її своїм світлом.

— Цей хлопець… — прошепотів Люциус, ледве чутно для себе самого. Його зацікавлення поступово переростало в захоплення. Він не бачив таких талантів серед смертних вже давно. Михайло малював не просто те, що бачив навколо. Він малював те, що відчував, і саме це надавало його роботам особливу глибину. Навіть сам художник, здавалося, не до кінця розумів, яку силу передавав через свої картини.

Демон підсвідомо відчув, що цей молодий художник міг стати ключем до чогось більшого. Можливо, це був шанс знову відчути справжню силу мистецтва, яка давно стала для нього недосяжною. У світі, де Люциус давно вже бачив усі можливі задоволення, це мистецтво здавалося єдиною річчю, що ще могла вразити його.

Люциус, що завжди спокійний і впевнений, тепер відчував щось нове, щось давно забуте – легке хвилювання. Можливо навіть не своє… Та він все одно не міг просто пройти повз. Ні, він просто мусив дізнатися більше про цього юнака.

Ця незвичайність зачарувала демона, і нудьга, яка довго панувала в його житті, почала розсіюватися, поступаючись місцем глибокій цікавості, яка стрімко зростала.

Люциус відчував, що цей юнак не був схожий на інших смертних. У той час як більшість людей просто спостерігали за навколишнім світом і насолоджувалися його миттєвостями, Михайло намагався проникнути в саму сутність життя. Через своє мистецтво він шукав відповіді на питання, яких інші навіть не ставили собі.

Демон, який вже давно не відчував справжнього інтересу до світу смертних, тепер не міг відвести очей від цього дивовижного юнака. Михайло вражав своєю здатністю створювати не просто зображення, а справжні емоційні світи на полотні. У кожному його творі приховувалася таємниця, ніби він несвідомо намагався розкрити найглибші шари реальності… ті самі шари, які Люциус вважав недосяжними для людського розуму. Вкладав часточки душі.

Люциус з того моменту спостерігав за кожним рухом, за тим, як Михайло жив і творив. Спостерігаючи, демон не раз і не два бачив, як художник, сповнений натхнення, прямо на вулиці, не чекаючи ранку чи затишного місця, діставав вугільний олівець і починав швидко робити ескізи в своєму невеликому блокноті. Його руки рухалися впевнено, нестримно, наче він боявся втратити ту мить, що захопила його уяву.

Михайло малював не просто те, що бачив навколо, а щось більше – те, що відкривалося лише його очам і серцю. Він не помічав, як ніч стиха переходила в ранок, як світ навколо змінювався. Люциус, прихований у тіні, спостерігав, як юнак, повернувшись додому, продовжував творити. Художник працював над полотном, немов втратив відчуття часу. У його рухах була пристрасть, яка палала яскравіше, ніж будь-яка свічка у його темній кімнаті…. Вона освітлювала шлях, гріла на самоті… Спалювала з середини. Ніхто Михайлом не цікавився, а тому він тлів тихо, як самотній вогник не турбуючись ні про що. І полум’я це було живе, яскраве… 

Люциус, перебуваючи в стороні, відчував незрозумілу захопленість, спостерігаючи за цим процесом. Він бачив, як кожен мазок пензля ніби оживав під рукою Михайла, як фарби на полотні перетворювалися на вражаючі картини світу, в якому демон бачив і щось своє. Його цікавість зростала. Що ж це за сила, що керує рукою цього смертного? Що ховається за тими загадковими картинами?