Мирослава Русава - Записки скаженої малороски , Мирослава Русава

-  У цьому "малому" є своя суть — маленьке може бути центром. Воно може створювати, народжувати нові ідеї, в той час як велике часто є лише провінцією, що забула свої корені. Вони знають, звідки пішли, і знають, що вони не такі сильні, як їм хотілося б здаватися. Греки називали «малим» - центр. Душу їх імперії. Бо вона одна, а кінцівок-провінцій багато…

Михайло прислухається не без захоплення. Я помітила, як в кризі його блакитних очей віддзеркалюється розуміння.

— А і справді… вам треба дописати і видати твір, аби до всіх донести це!

— Так, — не змогла стримати я сумного зітхання — Але видавництво таке бачити не хоче. Може, років через сто…

Маючи час в Єлизаветграді я і справді навідувалася в видавництво. Показувала записи… їм вони сподобалися, та мені виставили ряд вимог. Справжні імена, відверті ідеї, сцени смертей, кров, вбивства… все це проблеми для видавців. Треба змінювати.

Але який у цьому сенс? Твори втратять свою індивідуальність, правдивість… Попросту втратять душу. Тож нехай папери чекають свого зоряного часу.

Проте, тепер можна описати правду про Альберта, його здібності і походження. Додати деталей…

Хм, здається, і справді, все, що не робиться – все до кращого.

Мабуть, саме так і завершується мій останній етюд. Остання з записаних пригод.

Кінець