Хосе Карлос Сомоса - Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Діагор замовк, помітивши спалах гніву в холодних розгадникових очах.
— Прошу тебе, Діагоре, не ображай мого розуму, наводячи думки всіляких жалюгідних сміттярів, як той астином… Я — розгадник таємниць.
— А чому ти гадаєш, що Евнея вбили? Від нього тхнуло вином, він був одягнений як жінка, тримав у правиці кинджал і цілком міг завдати собі всіх тих ран… Я знаю багато жахливих випадків, спричинених впливом нерозведеного вина на юні уми. Сьогодні вранці мені пригадався ефеб із мого дему, який на Ленеях упився вперше в житті й так угатив головою об стіну, що помер… Тож я собі подумав…
— Ти, як завжди, почав думати, — спокійним тоном урвав його Геракл, — а я просто оглянув тіло. Ось тобі й велика різниця між філософом і розгадником.
— І що ти побачив?
— Одяг. Порізаний пеплос, який був на Евнеєві…
— І що з того?
— А те, що порізи на пеплосі не збігалися з ранами під ними. Навіть дитина це помітила б… Ну гаразд, дитина, може, й не помітила б, але я помітив. Мені вистачило короткого огляду, щоб пересвідчитися: під прямим розтином на тканині — кругла рана, а там, де мав би бути глибокий прокол — на тілі поверхневий рубець… Очевидно, що хтось передягнув Евнея у жіночий одяг вже після того, як йому завдано ран… Попередньо цей хтось, вочевидь, порізав пеплос і забруднив його кров’ю.
— Неймовірно, — щиро вразився Діагор.
— Потрібно лише вміти бачити, — байдуже відказав розгадник. — Крім того, наш убивця припустився ще однієї помилки: біля трупа не було крові. Якби Евней сам завдав собі тих жорстоких ран, сміття і груз довкола були б щонайменше забризкані кров’ю. Але крові — ані краплини: сміття було чисте, даруй мені цей оксиморон. Це свідчить про те, що Евней дістав удари кинджалом не тут. Його вбили в іншому місці, а вже потім перемістили труп на те румовище у Внутрішньому Кераміку…
— Зевсе-світе…
— І, можливо, ця остання помилка стала вирішальною, — Геракл примружив очі, замислено погладив охайну, сріблясту борідку, а тоді сказав: — У будь-якому разі, я досі не збагну, навіщо Евнея передягли в жіноче вбрання і вклали йому в руку ось це…
Він дістав щось із-під плаща. Обоє мовчки дивилися.
— А чому ти гадаєш, що це вклав йому хтось інший? — запитав Діагор. — Може, Евней сам узяв…
Геракл нетерпляче похитав головою.
— Труп уже закляк і не кривавив, — пояснив він. — Якби Евней тримав це в руці, коли помирав, задубілі м’язи не дозволили б мені розтулити пальці так легко, як я це зробив. Ні, хтось передяг його дівчиною і вклав йому це в руку…
— Але, святі богове, навіщо?
— Не знаю. І це мене бентежить. Цю частину тексту я ще не переклав, Діагоре… Хоча, запевняю тебе з усією скромністю, перекладач я далеко не найгірший, — зненацька Геракл повернув і став спускатися сходами Стої. — Але досить розмов, уже все сказано! Гайда! Не гаймо більше часу! Нам належить здійснити ще один Гераклів подвиг!
— Куди ми йдемо?
Діагорові довелося пришвидшити ходу, щоб наздогнати розгадника, який вигукнув:
— Знайомитися з дуже небезпечною людиною, яка, можливо, нам допоможе!.. Ми йдемо до Менехмової майстерні!
Відходячи, він сховав назад під плащ зів’ялу білу лілію.*
__________
* Я міг би допомогти тобі, Геракле, але як розказати тобі все те, що відомо мені? Звідки тобі знати, попри всю твою кмітливість, що це вказівка не для тебе, а для мене, для читача ейдетичного твору, у якому ти сам, персонаж оповіді, — лише ще одна вказівка? Тепер я знаю, що твоя присутність у творі — теж ейдетична! Наче ту лілію, яку загадковий убивця вклав у руку своїй жертві, автор помістив тебе сюди, щоб виразніше передати читачеві ідею Гераклових подвигів, одну з провідних ниток книжки. Отож, Гераклові подвиги, «дівчина з лілією» (що благає про «допомогу» й «застерігає» від «небезпеки») і «Перекладач» — усі згадані в останніх абзацах — наразі утворюють три головні ейдетичні образи. Що ж вони можуть значити?
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Голос у темряві запитав:
— Хто тут?*
__________
* Я перериваю переклад, але пишу далі: хай що зі мною станеться, принаймні так я лишу свідчення про це. Якщо коротко: до мого будинку хтось удерся. Зараз оповім, що цьому передувало (пишу нашвидкуруч, можливо, трохи плутано). Надворі ніч, і я збирався братися за переклад останньої частини цього розділу, аж раптом почув якийсь шум, тихий, однак незвичний у моїй порожній оселі. Я не надав цьому значення й почав перекладати. Я написав два речення, коли це знову почув якісь повторювані ритмічні звуки, схожі на чиїсь кроки. Моїм першим поривом було перевірити передпокій і кухню, бо шум долинав звідти, але тоді я подумав, що треба записати все, що відбувається, бо…
Знову ці звуки!
Я щойно оглянув будинок: нема нікого, нічого незвичного я не помітив. Не думаю, що мене намагалися пограбувати. Вхідні двері замкнені й непошкоджені. Щоправда, двері з кухні, що виходять на заднє подвір’я, були відчинені, але я сам міг лишити їх так, не пам’ятаю. Натомість я певен, що перевірив кожен закуток. У темряві (я не хотів показувати моєму непроханому гостю, де я, і тому не запалював світла) я невиразно бачив лише звичні обриси меблів. Я зазирнув до передпокою і до кухні, до бібліотеки і до спальні. Кілька разів запитав:
— Хто тут?
Опісля, трохи заспокоївшись, я запалив світло й остаточно переконався в тому, що допіру написав:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса», після закриття браузера.