Сніжний Василіск - Я виткав тебе з власного безсоння, Сніжний Василіск

Відбитки на вершковій шкірі

Середина листопада. Субота, залитий дощем вечір. Цього разу нікуди не поїхали на вихідні, бо було багато роботи аж до обіду, після чого забурилися у ліжко Сіріуса зі смаколиками й фільмами на ноутбуці. Залишитись саме у нього було моєю ідеєю, і вона небезпідставна — останнім часом мені не дають спокою численні “скарби” в його шухляді, я просто спати не можу, всі думки в’ються навколо того, як елегантно червоні мотузки обвивалися б навколо його м’язистого тіла. Мені подобається динаміка наших стосунків, подобається його владність і домінування, але завжди хочеться чогось нового, хіба ні? Визирнути за буденні рамки, подивитися на речі під новим кутом, цього разу — зверху. Вже кілька хвилин фільму витаю у власних мріях замість того, щоб спостерігати за сюжетом. Мимоволі глибоко зітхаю, що привертає увагу Сіріуса. Ставить фільм на паузу, повертає голову до мене.

- Все добре, сніжінко? - Протирається носом об мою скроню.

- Раз ти вже спитав, - відкочую пухку ковдру й вмощуюся в нього на стегнах, склавши руки за його шиєю, - мені тут дещо спокою не дає, хочу спробувати одну штуку.

- Це яку? - Вигинає одну брів.

- Хочу зв’язати тебе і трахати, доки не перестану відчувати свої ноги. - Видаю на одному подиху. Він мовчить кілька секунд, потім всміхається.

- І давно ти це задумав?

- Як тільки ти показав мені усі ці мотузки. Варто подумати лише, як червоний канатик впивається у твої груди, або стегна, або сідниці — слина виділяється.

- Добре.

- Добре? - Кліпаю на нього здивовано. - Отак просто?

- А ти хотів мене вмовляти довго й нудно? То я можу забрати свої слова назад.

- А все вже, пізно. - Нахиляюся його поцілувати. - Вже погодився. - Нетерпляче соваюся на його ногах. - То що? Зараз?

- Якщо в тебе вистачить терпіння, можемо спочатку додивитись фільм.

- Та в сраку той фільм. - Закриваю ноутбук і відпихую ногою. - Я ні про що більше думати не можу. - Знову нихаляюся до його губ і цього разу цілую глибоким повільним поцілунком, змушуючи самого себе не поспішати, не поводитися, як голодний зівр. Стягую із нього одяг, попутно переміщуючись губами до його грудей, живота, стегон, місцями прикусуючи шкіру. Лізу в шухляду і дістаю оберемок акуратно скручених мотузок та парочку шкіряних батогів, а залишаю врешті лише один, з широким пласким кінчиком. Якраз підійде, щоб його дражнити. - Що з цього підійде? - Простягаю йому мотузки.

- Хай буде оця. - Дає мені одну довгу. - Ти когось коли-небудь зв’язував?

- Та таке, тільки руки. Я у вузлах не тямлю, тому замотаю тебе так, як інтуїтивно вийде. 

- Червона, як ти хотів.

- Я саме про неї думав. Соковитий контраст із твоєю вершковою шкірою. - Погладжую подушечкою великого пальця згорнуту мотузку. - Не боїшся?

- А варто? - Сміється. - Чи ти вузли з шиї повнеш в’язати?

- А тобі б таке сподобалось? - Прибираю зайве з ліжка, він всідається на колінах, як великий слухняний пес. 

- Може, якось спробуємо.

- Тебе колись зв’язували?

- Було таке. Але не в сексуальному контексті.

- Як заручника, чи що?

- Як модель, щоб продемонструвати техніку. Коли вивчав шибарі. Як ритуал.

- Ага, звичайно, ритуал. - Всміхаюсь і розмотую довгу червону мотузку. Починаю невміло обв’язувати її навколо його грудей, плечей, ребер, впевнююся, що сидить тісно, намагаюсь примотати її до витягнутих за спиною рук,  щоб він не міг ними рухати. В районі зап’ястків зав’язую особливо ретельно, і там мотузка і закінчується.

- Непогано, як для новачка. - Натягує мотузку, вона врізається у шкіру. - Якось навчу тебе, як це робиться максимально ефективно.

- Цих занять я точно не пропускатиму. - Роздивляюсь результат своєї роботи, проходжуся долонями по його стегнам і вверх торсом. - Як тобі личить, слів не підібрати. - Приникаю губами до його шиї. - Зручно? Бо це не на півгодини.

- Хочеш мучити мене до ночі?

- Або навіть довше. - Користуючись його знерухомленим становищем, обсипаю його тіло поцілунками навмисне повільно, своєрідна помста за те, як він неодноразово мене мучив. Дотягуюсь до батожку — здається, такий зветься стеком? Не впвнений. Головне не назва, а ефект. Відсідаю трохи далі і проходжуся шкіряним пласким наконечником вгору по його животу, зачіпаючи мотузку, і легенько шльопаю по грудях — здригається з різким видохом. - О-о, подобається? - Обводжу чорною шкірою його ключицю, веду вгору по шиї, вздовж щелепи, і легенько плескаю по щоці — тихо гарчить, але навіть не мружить очей, дивиться на мене з викликом. - А я думав — що це ти так легко погодився? А он воно, що. - Ще один плеск, вже сильніше, і проводжу невидиму доріжку вниз до його ніг. - А ти в нас ще той “rope bunny”, чи не так? - Шкіряний кінчик дзвінко приземляється на його м’язисте стегно, на мить відкидає голову назад, і знову дивиться на мене самовпевнено.

- Ти не питав, я не казав. Я такі речі на лобі не пишу.

- То мені справді варто взяти в тебе пару уроків з шибарі, виходить. - Дражливо гуляю кінчиком стека по його тілу, час від часу зупиняючись, наче зараз пролунає черговий ляпас, і бачу, як в ці моменти його тіло напружується в очікуванні, але навмисне припечатую чорний прямокутник до його шкіри у найнеочікуваніший момент. Вигинає спину, закушує губу. До біса гаряче. Кожен хрипкуватий видих, кожен вираз обличчя, те, як рвано здіймається і опускається його грудна клітина, як він облизує пересихаючі губи, засвічуючі гострі ікла. Викидаю стек кудись на ліжко й прилипаю губами до його стегна, пробираюся вище, зачіпаючи прядками волосся його вже дуже напружене збудження, але навмисне його ігнорую і прокладаю вологу доріжку поцілунків та укусів вгору по його ребрам. Зариваюся пальцями в його волосся, закидую його голову назад і цілую жадібно, розбещено, і по відповіді відчуваю, що йому подобається. Відриваюся від поцілунку, щоб взяти лубрикант і вібратор, єдиний, що в нього тут є, але його буде достатньо, щоб подражнити. Хочу почути його благання та надламані стогони, щоб він геть себе не міг контролювати, почуваючись так добре й так нестерпно водночас. Повільно розтираю холодний слизький гель по його члену, навмисне зачіпаю вуздечку, обводжу розчервонілу голівку пошудечкою великого пальця — кусає губи, але все одно мені не треба вампірських надчуттів, щоб почути його не надто успішно придушені зітхання. Вираз обличчя між обуренням і сумом, коли прибираю руку й витираю серветкою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍