Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Ось за воротами почувся сигнал авто Микити і я побачила велику фуру столичних перевізників. Спочатку зарулив сріблястий Jaguar XF, як завжди осяяний мов сонце. Але коли з нього вискочив господар, у мене просто рот відкрився.

Сьогодні «граф» нагадував хлопчиська, що завітав на ферму до тата. Картата сорочка, потерті шорти, кросівки Адідас - робили його образ невпізнанним.

– Привіт, красуне! З кожним днем Ви все прекрасніші, а я старію, – низько нахилився Микита, та не соромлячись вантажників, доторкнувся вустами до моєї руки.

Я вмить згадала Кирила й на серці знову защеміло. І що чоловіки знаходять у цих спокусливих прийомах? А ми, жінки, ведемось! Звичайно, що наразі в мені говорив сум пекучої розлуки з коханим чоловіком.

Вантажники забрали мотлох бабусі й тепер у стінах височіли лише вбудовані сучасні шафи та десь на полицях валялися книжки. Микита випровадив хлопців й хазяйновито зачинив ворота. Я думала, що він запропонує роз’їхатися по домівках, але здається Щедрик-фермер до спа не поспішав.

– Ну от, Діано, тепер будинок повністю Ваш. Перепрошую за розгардіяш та якщо довірите ключі, я накажу своїм дівчатам поприбиратися тут. А коли звітуватиму - з приємністю знову Вас побачу...

– Микито, це зайве. Клінінгові послуги я замовляти вмію. Не переймайтеся, – впевнено тримала я під контролем його залицяння.

– Я знаю, що Ви дуже незалежна! Просто хотів допомогти. А може заїдемо до центру? Я наказав Хосе приготувати Ваші улюблені страви, – аж пританцьовував Щедрик та мені це видалося нахабством.

– Пробачте, Микито, але в мене на сьогодні інші плани, – обійшла його наче предмет я та натиснула пульт воріт.

– Тобто обіду не буде? – почула зі спини, повернулась та бачила його незадоволене обличчя.

– Микито, я Вас дуже прошу: залишимо усе як є! У нас були такі добрі стосунки.

– Були. Але ж я хотів ще кращих, – не здавався «сивий граф». Я мовчки похитала головою та всілася до мишки. І йому нічого не залишалось, як виїхати слідом. Щедрик попрощався гучним сигналом свого неймовірного коня й зник попереду на трасі.

Я їхала у своїй машинці та гірко посміхалась. Ось і закінчилась іще одна історія мого порожнього життя. Цей статний пан шукав коханку, але я нею бути ніяк не могла! Якщо вже наше світле Кохання з чарівним рятувальником дало лише нестерпний біль, навіщо мені цей раритет з минулої епохи? Так, він приємний співрозмовник, занадто ввічливий і гарний, але нехай шукає собі іншу жінку. А мені його будинку вистачить!

Після тієї зустрічі Щедрик зник з моїх життєвих горизонтів. За розуміння та достойну поведінку я поставила йому найвищий бал у порівнянні, наприклад, з Софією. До речі, Навроцька дійсно надіслала мені документи і я заклала у свої плани негайний продаж того ницого об’єкта.

Там вона використала дівчинку-сирітку для власної розваги. Там намагалася відібрати у мене життя, та зараз я з легкістю приводила туди покупців і скоро здихалася потворного нагадування гріхів. А на мій рахунок капнули зовсім непогані гроші.

Були в мене й приємніші турботи. Ми з дизайнером вибудували проєкт та замовили у мій дім гарні меблі. А доки я підганяла власні справи рієлторки-нероби загорілися святкуванням ювілею директора агенції. Мені до такого байдуже і я просто спитала: скільки дати? Нехай Жанка надуває кульки, все одно рієлтор з неї ніякий.

І ось настав той, перепрошую на слові, святковий вечір. Знадобилось відкласти кілька переглядів та й взагалі я ще з поминок Магди ненавиджу ці довгі столи й промови. Але голодні гості розсілися й почали жерти. Музики тут теж були якісь незграбні. Взагалі сумно хоч сказися, але ж це просто обов’язок і його треба виконати.

Раптом бачу, як до зали завітала красунечка, під ручку з таким собі привабливим гусаром... «Знайшов те, що шукав!» - подумала я, бо гусаром був не хто інший, як Микита Щедрик. Він поглядав на дівчину, наче кіт на сметану.

Як на біду, їх столик був навпроти й Микита відразу побачив мене. Можливо саме через це з коханкою він поводився, як тато. А коли дівчина пішла припудрити свій носик, Щедрик миттю опинився поруч і запросив до танцю. Тепер він вирішив клеїти двох? Який невтомний! Та я мовчки подала йому руку й пройшла трохи далі в зал.

– Красунечко, у Вас сьогодні свято? – легенько притискав він до себе мій стан.

– Так, ювілей у нашого керівника. І Ви, я бачу, не без пари, – вколола я ловеласа, а він аж засвітився.

– Діано, це ревнощі? – схилився ближче до мене.

– Та боронь Боже. Констатую факт, – зрозуміла я, що дійсно перебрала.

– Я з парою, але не такою про що Ви подумали. Це моя старша донька. Вона прилетіла на кілька днів у справах. А залишатися в центрі, на просторах якого вона виросла, було сумно. Ось ми й вибралися сюди. І тепер я цьому страшенно радий!