Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

Вечір проходив не дуже, а якщо бути точним, то погано. Марія постійно чула шелестіння, якісь буркотіння і інші підозрілі звуки. Вона намагалася не звертати на це уваги і швидше закінчити із паперами по скарбниці палацу. 

Ставлячи підписи, жінка мимоволі потирала очі, щоб не заснути. Вчитуватися в документи, тобто звіти про витрати, особливо не хотілося. 

За спиною почулися кроки, Марія повернула голову, сподіваючись знайти того, хто це міг бути, але не вийшло, навколо була повна темрява, а канделябр зі свічками допомагав побачити всього за метр від себе. Подивившись на всі боки, Марія вирішила, що в неї банальна параноя і продовжила роботу.

Чоловік у масці на голові повільно підходив до неї, дістаючи з кишені штанів міцну мотузку.  

Почувся шум на іншому кінці кімнати і той зупинився, встигши сховавтися за кам'яною стіною.

 —Стомилася? - Нахилився Влад, цілуючи дружину в лоб.

 —Є трохи - заплющивши очі і з насолодою зітхнула.

Фігура зникла в темних коридорах замку, ненаважившись напасти сьогодні,  на жертву, і яким чудом їй тільки пощастило вижити. 

 —На вулиці так багато снігу, дуже холодно - дразнячи дружину сказав правитель.

 —Ти безсовісний, знаєш же, як я ненавиджу холод, так і хочеш, щоб я замерзла, і як тільки я згодилась їхати в ці кляті гори, куди ти мене втягнув. - притиснула по ближче до себе шкіряну накидку з соболиної шкурки.

—Ну іди до мене моя красуня, я тебе зігрію - простягнув руки до неї.

—Я подумаю і подивлюсь на твою поведінкою. - відвернувши голову від нього і дивлячись в папери проказала та.

—Ну подумай,  подумай, не спіши. -сказав розміщеним тоном він, а через декілька секунд знову почав говорити. —Ну що, подумала?

—Ще ні. -пробубніла вона.

—А тепер?

—Тепер, теж ні. 

—О, який жах. -він підхопив її на руки і вчився губами в її уста.

 —Ну, відпусти дурнику, а якщо хтось побачить?!

— Це мій палац, моя дружина, ніхто не має права обговорювати щось, а інакше втратять язика. - з суворим лицем відповів він.

 — Який ти жорстокий, але чомусь, все ще подобаєшся мені. Не знаю, як я взагалі тебе терплю.

—Так значить? -перепитав він.

 —Саме так. -посміхнулася, на що отримала усмішку у відповідь.

—Що ж, тоді я думаю що можу зробили так. -Влад почав задерати її плаття, але помітив ще декілька підюбників. —Да скільки ж їх там?

—Всього два. -прошепотіла вона.

На дворі почався ливень, рясний дощ бив об шибки. А Марія лежала під Владом і думала, щось в її душі, знову не давало спокою, передчуття чогось неоднозначного і страшного. 

Помітивши її задумливе обличчя, Влад ліг в сторону і подивився в гору.

—Про що думаєш?

—Передчуття у мене не добре, що поробиш, не можу зібратися з думками.

—Це тому що ти не відчуваєш задоволення,  визнай це.

—Я цього не казала, я відчуваю до тебе те саме що і 7 років назад, я кохаю тебе. -відповіла вона і повернула його обличчя до себе, ніжно поцілувавши в вуста.