Emily Young - Американська Історія Кохання , Emily Young

Chapter 39

Вільям 

- Яка Америка, зятьок? - хмикає тесть, - ти мені що казав? Що лишишся тут, а тепер починається. 

- Ну ви ж розумієте, що коли Саша погодилась, то я її відмовляти не буду. 

- Ну правильно, вмовляй аби лишилася тут. Я тобі вже казав, що або ви залишаєтесь тут, або кіна не буде. 

Розумію, що псувати стосунки із майбутнім тестем не варто, але й переконувати Сашу не збираюсь. Натомість переводжу тему на бізнес. Ми обговорюємо справи ще кілька годин, а потім я готуюсь до найважливішого кроку у своєму житті. Вечором забираю дівчину з дому, і разом піднімаємось до ресторану. Ми вечеряємо удвох, я намагаюсь розрядити обстановку, адже теж трохи нервую. 

Саша 

Я одягаю свою найкрасивішу сукню і чекаю на Вільяма, хлопець забирає мене вчасно, одягнутий наче з модної обкладинки, і ми прямуємо до ресторану. Складається враження, що всі погляди спрямовані на нас. Вечеря проходить затишно, проте бачу, що хлопець нервує, а згодом запрошує мене до тераси, і я втрачаю дар мовлення. Купа ліхтариків та квітів, свічки та музика і Вільям, який веде мене до центральної арки і стає на коліно, далі я забуваю все на світі, тому що відбувається найважливіший момент у моєму житті. 

- Так! - вигукую, коли хлопець запитує чи стану я його дружиною, одягає красивезне колечко на палець і палко цілує.

Три місяці по-тому:

Востаннє оглядаю квартиру, знаю, що повернусь сюди ще не раз, але накриває сум, коли розумію, що не житиму тут завжди. 

- Прощаєшся, кошеня? - запитує Вільям, поставивши підборіддя на мою маківку та обійнявши. - Якщо бажаєш, то у нашому домі зробимо такий самий ремонт.

- Е, ні, у нашому домі ремонт буде елітніший, - посміхаюсь, цьомкнувши його у губи. 

- Ви готові? - чую за спиною.

- Так, мам, можемо їхати, - жінка довго вмовляла мене не повертатися до Америки, та відмовитись від пропозиції, проте, зрозумівши, що це без сенсу, вирішила просто змиритися. 

- Давайте-давайте, нам ще до вашого татуся заїхати треба. 

- А він у аеропорт не може приїхати? - скептично вигинає брову Вільям. 

- У нього робота завжди на першому місці, що йому рідна донька, - з докором вимовляє.

- Мамо! У батька важлива зустріч. 

Ми запаковуємо речі і їдемо до батькового офісу, Вільям як завжди прямує за мною, батька зустрічаємо у кабінеті, сидить і щось невідривно читає у моніторі. Відривається, тільки коли бачить нас. 

- Прощатися приїхала?

- Ну коли ти не можеш, то я мушу.

- Ой, не починай, ти ж сама знаєш про нову угоду, коротше, Саня, ти там довго не затримуйся, у нас і повітря покраще і атмосфера, так що як-тільки є можливість, то їдь додому. Онуків моїх годувати бургерами не треба.

- Яких ще онуків, тату?

- Тих, що твій принц заморський начаклує. - Закочую очі і підходжу до батька і швиденько обіймаю, проганяючи непрохані сльози поки чоловік міцно притискає мене до себе. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍