Адалін Черно - На межі бажання, Адалін Черно

— Руслане… — мої руки самі лягають на його масивні плечі, я не відразу наважуюся підвести голову, але коли, нарешті, роблю це, мій погляд зустрічається з його: палким, впевненим і рішучим.

— Дозволь поцілувати тебе, — він питає дозволу, не намагаючись тиснути й ламати мій і без того слабкий захист силою.

Я не відмовляю, але й не кажу так. Моє мовчання він розуміє по-своєму, заводить руку за талію сильніше, іншою обхоплюючи мене за потилицю, змушуючи закинути голову. Його обличчя наближається до мого, і я заплющую очі. Я хочу цього. Хочу відчути його губи на своїх, хочу спробувати впустити у своє життя іншого чоловіка, дізнатися, як це: дозволити себе цілувати.

Його губи ледь відчутно торкаються моїх. Руслан не йде в натиск, дозволяючи мені відсторонитися, чого я не роблю. Завмираю в передчутті, адже в спогадах усе ще є той наш поцілунок, якого я не хотіла. Він був іншим. Напористим, пристрасним, а цей ніжний, ніби хлопець хоче приручити мене до себе, дати можливість звикнути й не відштовхнути в страху.

Він сміливішає, коли я не роблю спроб відсторонитися, поглиблює поцілунок, проводить вологими губами по моїх, змушуючи мене розучитися дихати. Я забуваю як зробити вдих і лише міцніше обхоплюю його за плечі, що звучить як заклик. Руслан більше не стримується й цілує мене сильніше, поневолює мій рот, проникає в нього язиком. Більше немає місця звичкам і сумнівам, я просто роблю те, що хочеться, й від чого моє серце б’ється швидше. Я вперше за останні роки відчуваю бажання від самого поцілунку.

У моїх трусиках, попри довгу засуху, раптом стає мокро. Я й забула, як це, коли ти відчуваєш бажання до чоловіка, коли хочеш стягнути з нього футболку, доторкнутися до м’язів на животі. Останнє я собі дозволяю, опускаю руки до стегон Руслана й запускаю долоні під його легку майку, накинуту, швидше, заради пристойності, ніж для того, щоб зігрітися. Під нею ховаються тугі м’язи й гаряча шкіра, яка обпалює мої пальці.