Олександра Малінкова - Тілоохоронець для не коханої, Олександра Малінкова

ГЛАВА 20

     В офіс Адель з Лексом заявилися близько першої години дня. За пів години мають розпочатися збори акціонерів. Швидким кроком Ада зайшла у приймальню. Вишукана, гарна. Волосся зібране у хвіст та гладко зачесане. Чорний діловий костюм з білою сорочкою, сидить ідеально. Штани рівного крою чудово підкреслили її стрункі ноги, та візуально роблять талію ще тоншою. Дівчина майже відмовилася від макіяжу, та все ж таки трішки підфарбувала вії та н вуста нанесла рожевий блиск.

- Ви записані на прийом? – Запитала молоденька секретарка-стажерка, переводячи погляд з Лекса на Аду.           

-  Іро, не мели дурниць, це ж дружина пана Арестова, та донька покійного Олександра Васильовича, - шикнула на неї інша панянка, яка опинилася поряд з кіпою документів, - ось розклади у залі для нарад й не треба більше безглуздих запитань.       

-  Доброго дня,  пані Валеріє, - привіталася Адель, - я вірно запам’ятала Ваше ім’я?

- Так, все вірно! – Промовила молода жінка й розгубилася.  

- Я сьогодні на нараді буду замість чоловіка, який ще не повернувся з відрядження. Це Олексій, мій особистий охоронець і він скрізь буде супроводжувати мене.      

- Зрозуміла. Ви хочете зайняти вільний кабінет чи…    

- Я планую лишитися в кабінеті чоловіка, - Адель зробила крок у напрямку дверей.

- Можливо бажаєте, чай чи каву, або холодну мінеральну воду?  

- Ні, дякую, якщо мені буде щось необхідно я покличу, а поки є час до наради принеси мені будь ласка звіт про останні витрати, які перевищують пів мільйона за одну транзакцію. Я буду в себе.

    Вона удвох з Володарським увійшли в кабінет. Майже нічого не змінилося з того часу, коли за цим письмовим столом сидів її батько. Хіба що зайві подряпини з’явилися на стільниці,  та на шкіряному кріслі. Швидкими та впевненими рухами дівчина відкрила сейф й дістала злощасну папку з так званими документами -  компроматом на батька. Впевнилася, що там дійсно лише вирізки з старих газет та чисті листки паперу.       

     Вона змінилася в лиці, стала сумною й відчуженою.

- Адо, - Лекс підійшов ззаду й обійняв її за плечі, - головне, що ти знаєш тепер правду.

- Може й так, - вона ніжно поклала свою долоню зверху його руки, - зате я зустріла тебе.

    Нарешті вона знову посміхнулася й змогла трішки розслабитися.

    У двері постукали, тому Олексій був змушений повернутися на невеличкий шкіряний диванчик, який стояв з правого боку від столу.

- Документи, які ви просили, - відчеканила Валерія, - ще щось?       

- Ні, дякую! Поки що це все.      

   Вона бігло пройшлася по цифрах та датах, деякі місяці витрати перевищували надходження.

    Несподівано двері відчинилися, з такою силою, що навіть вдарилися об запобіжник, який стирчав з підлоги.   

    Адель побачила свого чоловіка.

- Сам Арестов, власною персоною! – Видихнула вона.  

     Він зачинив двері й з викликом поглянув на Олексія, потім пройшовся крижаним поглядом по Аді, а далі його погляд переключився на відкритий сейф й документи, які лежать на стільниці.

- Бачу ти час не втрачала! – Він нахабно посміхнувся, - Чоловік за поріг, швидко привела себе до ладу. 

- Ти мав на увазі, чоловік на Мальдіви з коханкою! – Адель лишилася сидіти у кріслі.

- А ти поінформована!        

- Коли ти прилетів? – Поцікавилася вона.    

- Ти б про це знала, якби ночувала вдома. Гаразд, люба, - він зробив наголос на останньому слові, - мабуть далі будемо продовжувати розмову без свідків. Якщо тобі вже на стільки краще, що ти навіть позбулася маніакально-депресивного синдрому, то в охороні немає сенсу. Хоча, браво, Олексію! Не знав, що ви ще й фахівець у галузі психіатрії.  

     Лекс просто спостерігав, сидячи на дивані, жодної спроби піти й лишити їх на одинці.

- Якщо ти ще не зрозумів, - Арестов знову звернувся до Лекса, то у твоїх послугах більше немає необхідності. Розрахунок буде перераховано на картку. Лиши її номер Валерії.

- Я не піду, - відповів він рішуче.

- О ні-ні, ти підеш, та ще й як, не змушуй викликати охорону, а можливо навіть й поліцію, якщо спробуєш докучати моїй дружині, - Павло переможно посміхнувся, його очі заблищали диким вогнем.

- Лексе, йди, - попросила Адель, зваживши наслідки для нього у разі, якщо він лишиться.

- Не переймайся, я подбаю про свою любу дружину, - Арестов наблизився до дівчини, й спробував поцілувати її в губи, та вона вчасно відвернулася.    

- З тобою вона мабуть була більш люб’язною, - зціпивши зуби промовив Павло, схопивши її руку, - зараз ти витрачаєш мій час й змушуєш діяти радикально. 

- Я зателефоную, - сказала Адель спіймавши на собі погляд Олексія.

- Ну це вже навряд, люба, - прошепотів на вушко її чоловік, прикусивши його легенько, Адель здригнулася від огиди.    

     Серце й зовсім перестало битися, коли за Лексом зачинилися двері. Та як не дивно, коли він пішов, Павло закінчив цю дешеву виставу, й навіть дозволив їй бути присутньою на зборах, хоча вона була в такому стані, що навряд чи вловила хоч якийсь сенс у промовах доповідачів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍