Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

себе сукню, подивилася в дзеркало — на неї дивилася розпатлана дівчина, вбрана в сукню принцеси — чорне, прикрашене золотою вишивкою. По подолу і краю рукавів пущена широка тасьма, оброблена дрібними діамантами, широкий золотий пояс підкреслює тонку талію, а ось виріз… виріз можна було зробити і скромніше. Хоча може у драконів так прийнято?

Кестірон вів дівчину вглиб будинку. Тут вона ще не була жодного разу. Картинна галерея вражала. Майстерно виконані портрети драконів так і манили провести біля кожного як мінімум кілька хвилин. Але, як не хотілося уповільнити крок, озирнутися, на жаль, її провідник йшов не зупиняючись.

Риль кинулася в очі напружена спина дракона. Зараз Кесті як ніколи нагадував хижака, який готується вступити в сутичку. Ковзаючі кроки зливалися в один плавний рух, пружна хода готова була в будь-який момент перерости в атаку.

Страх неприємно дряпнув серце. Риль лише міцніше стиснула губи. Перед драконами повинна постати не маленька перелякана дівчинка, а маг, готовий відстояти право на світ. Ящірки поважають силу. Хоробрість — теж сила. Вона повинна впоратися. Повинна. Їй є, що втрачати і за що боротися.

Глава 16

Кестірон привів її в невеликій порожній зал, лише в центрі стояли дві смарагдові колони, а між ними хаотично снували білі блискавки.

— Це портал, — махнув у бік колон дракон, — веде в зал Ради. Ласті буде тебе супроводжувати.

Риль мимоволі зітхнула з полегшенням — хоч одне знайоме і доброзичливе обличчя в залі.

Кестірон ще раз оглянув дівчину, невдоволено стиснув губи, похитав головою.

— Тільки подумати, ми привели на Раду пташеня!

«Пташеня» гордо випросталося, намагаючись здаватися вище і значніше, з викликом глянуло на дракона.

— Я пропонувала звернутися по допомогу. Але хтось дуже упертий для цього або боязкий.

У відповідь Кесті лише роздратовано хмикнув.

— Смілива? Добре. Тоді я відкриваю портал.

— Стривай, — благала дівчина, — скажи хоч, скільки драконів на мене там чекає?

Кестірону явно не сподобалося зволікання, але він все ж відповів:

— У нас є ще пара помахів, так що слухай. Тебе чекає мала Рада. Велика, в якій беруть участь глави всіх Гнізд, збирається вкрай рідко і в інших випадках.

Ясно. Її візит не вартий подібного занепокоєння. Воно й на краще. Малий, так малий.

— До Ради входять сім представників від кожного Ларда. Наш Лард найбільший, в нього вступило найбільше Гнізд, тому ми і очолюємо Раду. Зрозуміло?

Риль кивнула. Ще б з'ясувати, хто з Радників як ставиться до війни з людьми. Але час питань вийшов. Блискавки змінили колір на золотий, їх рухи сповільнилися, а потім і зовсім зупинилися. Помах рукою, і вони слухняно розповзлися по краях, звільняючи прохід.

— Успіхів, — Кестірон м'яко посміхнувся, ось тільки очі залишилися тривожно-серйозними, — хай допоможе тобі небо.

Зал по ту сторону порталу був копією першого, хіба що набагато більшим. Та й двері, розташовані навпроти колон, вражали своїм розміром і масивністю. Крізь них легко міг пройти дракон в своїй першій подобі. Нехороші підозри почали закрадатися в душу Риль. Про що ще не сказав Кестірон, вважаючи це неважливим?

Додумати вона не встигла. Величезні стулки на подив легко розішлися в сторони, наче нічого не важили. За ними панувала напівтемрява, наповнена дивними звуками — шурхотом, скреготом, шелестінням. Риль напружилась — немов у печеру до кажанів увійшла. Хоча чому немов? Тільки замість маленьких мишей її чекали великі крилаті ящірки.

Під ноги сковзнула пляма золотого світла. Сковзнула і потягла за собою. Незвичайний провідник, але дуже потрібний. Підлога в залі відрізнялася нерівністю, камені так і норовили підставити підніжку, так і впасти перед лицем Ради недовго.

Сам зал був природною печерою, навіть не печерою, а гігантською порожниною в утробі гори. Пляма то тікала вперед, то застигала на місці, терпляче чекаючи, коли повільна, слабка і сліпа в темряві людина до нього дійде. Нарешті вона застигла в фінальній точці. Риль зробила крок в центр плями і завмерла. Здавалося, навколо нічого не відбувається, але ось з оглушливим ревом зметнулися язики полум'я, освітлюючи зал. Величезні тіні заметушилися по стінах, заплескали крила, щось неприємно заскреготало по камінню.

Збоку виринув чорний дракон, обсипаний золотим пилком. Тепер зрозуміле забарвлення її сукні — чорне із золотим. На тлі Ластірана воно виглядало ефектно і гармонійно, підкреслюючи зв'язок з драконом. Ласті зітхнув, від чого тепла хвиля здійняла її волосся, і влаштувався поруч, акуратно ступаючи лапами, щоб не зачепити тендітну фігуру дівчини.

Риль підняла голову. Вони стояли на дні печери, а кількома метрами вище по стіні проходив широкий ярус. Над ним виднілися сім пар вогненних точок — драконівських очей. Полум'я, що відігравало в їх зіницях, особливо чітко виділялося на темному тлі. Тільки його танець і говорив про те, що там нагорі щось відбувається.

Минуло вже хвилин п'ятнадцять, а Риль продовжувала стояти з гордо піднятою головою, начепивши на себе ввічливу маску байдужості. А що ще залишається робити? Розмова ведеться без її участі. Їй дістаються лише її емоційні відгомони — то один дракон, то інший підривають тишу лютим грюканням крил і скреготом пазурів по камінню, лише іскри віялом розлітаються на всі боки.

Нерозумно було сподіватися, що заради неї дракони порушать традиції і приймуть другу подобу. Як же, разхлопались вони заради жалюгідної людинки крилами. Риль багато б зараз віддала, аби почути їх переговори.

Може, ризикнути? Он той чорний, з золотим обідком по краях луски, явно глава Ради і батько Ластірана. До нього лізти — якось не по-сімейному. Зліва від нього яскраво-червоний дракон, вельми агресивно налаштований. Праворуч — приголомшливий красень, зелена луска по краях виблискує золотом. Дуже цікаве забарвлення, величне і одночасно заспокійливе. Та й поводиться не в приклад спокійніше інших. Так, все, досить на нього дивитися. Для того, що вона задумала зробити, привертання до себе уваги зеленого красеня загрожує великими неприємностями.

У теорії все було просто, особливо якщо мова йшла про просте підслуховування, що не потребує руйнування захисту. Якщо Риль права, дракони в першій подобі спілкуються подумки, і їй не буде потрібно знання драконівського мови, щоб зрозуміти мислеобрази лускатих. Треба лише непомітно під'єднатися до розмови.

Ризик, що її втручання засічуть, був великий, але і просто стояти, як розцяцькована лялька, вона не могла. Одна надія — що її гібридна магія не так помітна для драконів і, в той же час, не чужа їм. Не дарма ж вона пила драконячу кров, це повинно допомогти. Шкода, звичайно, що немає часу на практику, доводиться працювати без підготовки.

Не