Холод Влада - Зіграй мою наречену, Холод Влада

Розділ 22. Надя.

 

— Ти напевно втомилася, — він поставив переді мною столик з двома чашками ромашкоі печивом.— Хочеш спати? Чи може подивимось фільм якийсь, або одну серію серіалу?

Він підсів до мене на диван, ми були у вітальні.

 

— Ти хіба дивишся серіали? — здивувалася я, беручи чашку з чаєм і підносячи її до губ.

— Якщо чесно, ні, — він усміхнувся. — Хіба колись дивився «Ігри престолів» і то тому, що всі в родині постійно розмовляли про нього і я один був «не в темі». То що скажеш щодо фільму?

— Завтра п’ятниця і тобі на роботу, — нагадала йому я, також усміхаючись.

— І що? Я б хотів подивитися з тобою що-небудь. Який твій улюблений серіал, Надь.

— Ти здивуєшся, — я мало не засміялася, настрій швидко покращився. — Я люблю Доктора Хауса.

— Краще б ти мене любила, — він глянув мені прямо в очі.

— Сергію, — я відвела погляд. — Не треба так жартувати...

— А хто сказав що я жартую, — він взяв мене за руку.

 

Я знов подивилася на нього. Він, авжеж, казав це абсолютно серйозно, я бачила це по його очах.

Але в світлі останніх подій я тим паче не хотіла робити наш звязок ще сильнішим. Це було фізично небезпечно.

Я взагалі мала з’їхати від Сергія, зникнути з його життя, щоб не нашкодити йому ж. Однак я розуміла, що він наврядчи спокійно відпустить мене...

Єдиним виходом міг би стати переїзд до іншого міста. Зібратися з Харкова і поїхати до Києва. Допоки я йому просто подобаюся і нічого більше, я мушу це зупинити.

 

— Добре, — вільною рукою він витяг телефон з кишені. — Який твій улюблений фільм?

— Людина-павук? — чи то сказала, чи то спитала я. — Найперша трилогія...

— З Тобі Магуайром? — здивовано перепитав він. — Так цьму фільму вже років двадцять!

— Взагалі всього вісімнадцять! — я усміхнулася.

— Знаєш, я теж люблю його, — Сергій усміхнувся. — Але думав, що дівчата не люблять фільми екшен.

— Людина-павук — це фільм про кохання, — впевнено сказала я.

— Добре-добре, — він підняв руки в знак примирення. — Тоді я вмикаю...

 

Не зважаючи на переслідування Дениса, я врешті-решт змогла розслабитися. Поруч з Сергієм я почувала себе захищеною.

Сидячи отак, пліч-о-пліч з ним, я розуміла, що саме тут моє місце і саме тут я могла б бути по-справжньому щасливою.

Коли він обійняв мене, я поклала голову йому на плече. Мені хотілося побути з ним трохи довше, хотілося запам’ятати його дотики, погляди, усмішку. Він, напевно, не пробачить мені такий крок.

Я ж обіцяла зіграти його наречену. Але тепер, коли я знаю, що Денис слідкує за кожним моїм кроком, то у мене нема іншого вибору, окрім як поїхати.

Поїду до Києва і спробую удачу там. Можливо, в мене навіть вийде повернутися в кіно.

Я мельком глянула на Сергія.

Він усміхався, здається, що зараз він відчував себе щасливим, так само як і я. Мені не хотілося робити йому боляче, тільки не йому. Бо ж він — моє єдине кохання вже більше десяти років...

Але його безпека мені здавалася важливішою за наші потенційні відносини.

Саме з такими думками я і заснула на його плечі, коли фільм ще ледь-ледь почався...

***

Прокинулася я від аромату бекону... Такий смачний, він буквально змусив мене відкрити очі.

Я лежала в своєму ліжку прямо в домашньому одязі. Слава богу, Сергій мене не перевдягав.

Я буквально відчула, як почервоніла від самих тільки думок про те, що він міг би мене перевдягти...

Смачний аромат знов нагадав про себе і я таки встала з ліжка. Пішла до кухні, зазирнула туди.

Сергій дійсно посмажив бекон, а зверху залив його чотирма яйцями. Навіть зеленню притрусив.

 

— Прокинулась? — він обернувся до мене і усміхнувся.

— Так, — я усміхнулася.

— Сніданок буде за пару хвилин.

— Тоді я вмиюся і прийду...

***

За сніданком ми знов говорили ні про що. Просто про якісь дрібниці. Ні я, ні він не підіймали тієї теми.

Не тому, що вона була не важлива. Якраз навпаки.

Я намагалася запам’ятати кожну мить з ним прямо зараз, з кожною хвилиною розуміючи, що я кохаю його все сильніше.

Коли ми поснідали, Сергій пішов до передпокою. Я пішла за ним.

Він вдягався, а я ловила кожен його жест, кожен рух.

Коли наші погляди зустрілися, цього разу я не відвела очей.

 

— Надь, ляг ще поспи, у мене на вечір буде сюрприз для тебе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍