Єфремова Анастасія - Всупереч здоровому глузду, Єфремова Анастасія

***Ліза***

Повернувшись на роботу я зі смутком виявила, що кабінет Льоші зачинений та його самого ніде нема. Нічого не залишалось як поплестись до ординаторської. Зайшовши в кабінет я побачила легкий безлад і краплі крові на папірі.

- Нелі, а де Лілія Василівна? Що за кров?.

- Вона поспішно чи краще сказати раптово вирушила на відпочинок.

- Нелі?

- Пов'язали нашу Лілю за поганий характер та маніакальну активність. Не переймайся Ліза, її відправили до найкращих друзів по палаті Наполеону та Марії Антуанетти.

- Та ти що? А як ми без неї впораємося? Адже у неї купа хворих була.

- Лізочка, не про те ти турбуєшся. Хворих завжди було і буде багато. Ти краще розповіла б, як у кіно сходили?

- Нелі, але звідки ти знаєш?

- Тут поки що тільки ми з тобою, і я можу відкрити тобі таємницю. Олексій мій син – секундне мовчання - не рідний. Він був дитиною моєї найкращої подруги, але, коли вона померла, Льошку я забрала собі. Про це у відділенні не знають. А дізналася я більш ніж просто, зі мною Льоша й поділився. Він швидко розповів про Лілю та проговорився, засранець, про кіно. Але подробиць не було. А я переживаю, чи добре Ви з синочком час провели.

- Ми подивилися фільм, він нам сподобався. Потім Льоша відвіз мене додому – блін, ну може хоча б з тобою можна поділитись наболілим - Мене лякає наявність у нього дружини та дітей.

- Єлизавета, у цих справах порада не передбачена, якщо ти її очікуєш. Що б я тобі не сказала, це або допоможе або тебе вб'є. Кожна планета має свою атмосферу, розумієш?

- Ймовірно. Я повернулась, а його нема, він поїхав до неї?

- Він на іншій роботі.

- А що за робота?

- Такі питання краще ставити Олексію.

- Ліз, ти все одно будеш ревнувати, це нормально. Та зрозумій, вона нікуди не дінеться назавжди. Поміркуй, чи погоджуєшся ти все життя ревнувати.

За підсумком Льоша так і не прийшов на роботу. Сумно усвідомлювати, що сьогодні я його не побачу і так само сумно бреду додому.

Вдома порожньо, мама пішла на побачення. Мене це дуже тішить, адже вона ще зовсім молода і їй потрібний чоловік. Своєю чергою, я прийму будь-який її вибір, головне, щоб цей чоловік любив її.

20:10

*дзвінок у двері*

Дивлюся в вічко, а за дверима стоїть кур'єр із букетом.

Ну Льошка, ну вигадник!

Звичайно, краще б він сам його приніс, та й так радісно.

- Здрастуйте, мені потрібна Єлизавета Миколаївна.

- Це я, де розписатися? – кажу з широчезною посмішкою

- Ось тут і тут.

Подає мені хлопець планшетку і швидко залишивши каракулі на папері я отримую свій букет.

Квіти як завжди неймовірні. Оксамитові, насичені троянди. Так ще й записочка. Ммм, Льошка!

І що тут у нас?

«Сподіваюся ти скоро гнитимеш!»

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно