Делісія Леоні - Повстала з попелу, Делісія Леоні

Я зупинилася, намагаючись зрозуміти як його слова могли відноситись до моєї розповіді. Тим часом Деміан підвівся і підійшов до мене. Близько. Дуже близько, тому що я почала відчувати його жар, його дихання.

— Ти привела мене до цього дому. Ти змусила всіх повірити в мене, довела всім, що я - це я. Думаєш, я дозволю собі поринути у вир із головою поруч із жінкою, яка колись у моєму минулому була моєю коханкою?

— Ви знали її краще за мене.

— Як можеш сама помітити, це минуле, якого я не пам'ятаю. Нині я живу теперішнім часом. І зі мною поряд... не вона, а ти. Моя законна дружина, яка не спробувала позбутися мене, впізнавши свого чоловіка в брудному обірванці.

Сама не контролюючи себе, я робила крок за кроком назад, доки не вперлася в стіну. А Деміан невідступно йшов за мною. Як і вчора я опинилась у пастці, як і вчора він дивився на мене так... дивно. Як мисливець дивиться на свою здобич.

— Вона прийшла до мене, спробувала спокусити, але я зупинив її. Ось і все, що ти могла побачити, Вікторіє.

— Мені... мені абсолютно байдуже, — заїкаючись відповіла я.

— Це прикро, - видихнув чоловік і обпалив моє обличчя гарячим подихом. - У тебе такі дивні очі, - несподівано посміхнувся він. - Вони сірі чи все ж таки зелені?

— Вони... сірі.

— А чому тоді зараз вони зелені?

— Це... Вам здається, - мені хотілося якнайшвидше втекти від нього. І як він примудрився розглянути колір моїх очей? Так, вони змінювали свій відтінок, але практично ніхто цього не помічав. Крім нього.

— Я хотів би пригадати нашу ніч, — прошепотів він, провівши пальцем по моїх губах, а я... а мене накрила нова хвиля жару. Навіть дихання почастішало, мені не вистачало кисню. Так, треба взяти себе в руки!

— Для Вас це була лише чергова маскарадна ніч. Не більше, не менше. Ви самі казали, що стежили за мною багато вечорів. Але думаю, минулі рази Ви користувалися послугами інших жінок.

— А я казав тобі, що мене в тобі привабило?

— Не пам'ятаю...

— Брешеш. Але я здається можу уявити тебе. Це зараз ти – тихоня та невпевнена в собі. Але відчиняла мені двері з таким викликом, що... я майже закохався в тебе.

І як це розуміти? Мені зовсім не потрібне було його кохання. Я знала, що коли він згадає себе, він просто зненавидить мене!

Як і минулого разу, він відсторонився так різко, наче... прийшов до тями.

— Ти казала, що страшенно втомилася. Вибач, що затримав. І я вдячний тобі за допомогу, Вікторіє.

Я облизала губи і глибоко зітхнула.

— Якщо... потрібна ще моя допомога, звертайтеся. Навіть… уночі, – сказала я і попрямувала до дверей.

— Чи можна попросити тебе ще про одну послугу? - почула я за своєю спиною.

Я обернулася і несміливо подивилася на чоловіка. Трохи раніше я розглядала лише рани на тілі чоловіка, але зараз я виразно бачила його... напівоголеним. І це мене збентежило і чомусь увігнало в фарбу. Боги, я з цим чоловіком спала, сама заманила його в ліжко, а тепер я соромлюся? Але щось інтимне було у всій цій обстановці. Деміан схуд, але зберіг таке... гарне, рельєфне тіло.

— Не зачиняй більше цих дверей. Ти змушуєш мене відчувати якимсь... чудовиськом. Хіба тобі є чого боятися?

— Ні… тобто, так я не буду зачиняти дверей. Добраніч.

— На добраніч, Вікторіє.

Цієї ночі я знову прокинулася від крику. Але довго прислухалася до тиші. Крик не повторився, і я заснула. Тільки під ранок, коли перші промені сонця залили світлом мою спальню, я несподівано почула стукіт дверей. Чи це мені здалося?

Івілі допомогла мені одягтися, повідомивши дуже недобру звістку. Повернулася Ірен. І чомусь саме сьогодні приїхала у гості й Дез. Якщо до приїзду герцогині я морально готувалася, то бачити Дез - особливого бажання не було. Ну, от якось у нас алергія одна на одну.

Івілі повідомила, що всі... члени сім'ї зібралися за сніданком. Я вирішила не турбувати сімейну нараду, але дівчина передала, що Деміан наказав супроводити мене до їдальні.

— Ну, Торі, зберись, — вигукнула Івілі, підбадьорюючи мене. - Ти – герцогиня. І це вже офіційно! Пам'ятаєш, якою ти була два роки тому? Куди поділося те бойове дівчисько?

— Подорослішала, - пробурчала я.

— Отже, маєш вже розуміти, що це твій шанс і його проґавити не можна.

Розуміла. І хотіла лише одного: або отримати розлучення, але це було просто нереально, або поїхати додому.

Коли я підходила до їдальні, я вже чула підвищені голоси. Особливо Ірен. Я зупинилася біля дверей і прислухалася до її слів.

— Вона скористалася тобою, Деміане. І визнала вона тебе лише тому, що хоче досягти своїх цілей. Ти нічого не пам'ятаєш, але пам'ятаю я. І мене не обдурити! До того ж у тобі тече кров Тулая. Ти просто НЕ МАЄШ бути одруженим! Це ставить під загрозу всіх нас! Ти повинен позбутися її! Інакше Хаос не дасть нам спокою через неї! 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно