Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

її і вінець царський, що мав хрест спереду і ззаду, поклали їй на голову, і жезл золотий, також дорогоцінним камінням прикрашений, дали у правицю їй і, взявши її попід руки, у святий вівтар через царські ворота ввели. Написано ще про неї в Пролозі, що, відходячи до Господа, заповідала сестрам, аби до сорока днів трапезу для убогих ставили. Вони ж до дев'ятин перестали. І явилася їм свята з двома ангелами, кажучи: «Чому переступили заповідь мою? Хай відомо вам буде, що творена за душу до сорока днів милостиня, і голодних годування, і єрейські молитви умилостивлюють Бога. Хоч і грішні будуть померлих душі, то відпущення гріхів своїх від Господа приймуть. Якщо ж праведні, то ті, що роблять їм поминання, збагатяться всілякого добра сповненням». Це мовивши, свята застромила в землю палицю свою і стала невидима. Зранку ж встали сестри, бачили палицю її розквітлу — і прославили Бога, всіх Творця. Про це розповідає Пролог.

Коли закінчився рік після переставлення Атанасії преподобної і дні святої пам'яті її надійшли (як же пише Метафраст), прийшло двоє священних мужів, і з ними приведена була жінка, яку багато злих духів мучило. Ті мужі, знявши покров гробу, земний порох змели, вийняли ковчег з мощами Атанасії преподобної — і зразу нечисті духи втекли від жінки тої, і стала вона здорова. Пахощі великі з ковчегу були, і побачили миро, що капало з ковчега. І коли відчинили ковчег, бачили преподобну, яка наче нині заснула, уста й лице красою світилися, тіло м'яке, руки згиналися, і ціле тіло її святе нітрохи тління не мало, виточувало миро. Те бачивши, всі, що там були, радісні з очей випускали сльози. Священні ті мужі, зачинивши ковчег, вирішили не класти святих преподобної Атанасії мощів у землю, але відкрито в церкві покласти. І зробили так. Після цього, новий ковчег спорудивши, переклали в нього чесні мощі зі старого. Тоді зняли черниці з мощів першу волосяну одежу святої, приготували иншу, нову, шовкову, і коли хотіли одягнути мощі в шовковий той одяг, не могли того зробити, бо свята Атанасія не погоджувалася і тримала руки при грудях міцно, наче жива, боронилась і не хотіла такого шовкового одягу, і по смерті убогість люблячи. Одна ж із лику того черниця добродійна, яка посудом була Святого Духа, схилила коліна свої, почала молитися до неї, наче до живої, кажучи: «Так, як коли з нами жила, мала ти у всьому безперечний послух, пані наша, так і нині благоволи послухати нас і у смиренний цей одяг, тобі принесений, погодься одягнутися». Коли так діва та помолилася, преподобна Атанасія, наче жива, послухала. О чудо! Зрушившись, сіла і простягнула руки свої до одягу. Коли ж була одягнена, лягла знову в ковчезі. Багато ж чуд здійснювалося від святих її мощів, зцілення всіляких хвороб подавалося, і біси від людей проганялися святими її молитвами. Усіх її чудотворень детально описати не вистачить часу, щоб не стомилися читачі й слухачі, але короткою цією корисною про преподобну повістю будьмо задоволені. Ти ж, о блаженна пані, безсмертя іменем вшанована, божественних ангелів співмешканка, Атанасіє! Добре, Христа ради, зубожіла — божественними дарами збагатилася. Завжди плакала — утіху нескінченну отримала. Лагідністю прикрасилася — і покірних землю унаслідувала. У голоді і спразі тимчасове життя провела — вічної ж насолоди насичення знайшла. Милостивою до убогих була — і вельми від Бога помилувана. Ти через чистоту свою сердечну прийняла в себе світло Святого Духа і мала мир у душі своїй, тому ж Святому Духові храм збудувала, і була всіх благих діл скарбом на землі, і через те невимовного світла сподобилася на небі. Ти ж, що у святих соборах перебуваєш, з праведними ликами веселишся, згадай і нас, які добродійне твоє життя хвалимо і з духовною радістю шануємо твою пам'ять. Зглянься на наше життя, схвильоване житейськими хвилями, щоб, твоїми молитвами добре поживши, диявольських уникли сітей і з тобою вічних благ удостоїлися, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Ним же Отцеві і Святому Духові нехай буде слава, і честь, і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

Цієї преподобної Атанасії пам'ять вшановувати краще у 12-ий день серпня в навечір'я Успення Пресвятої Богородиці, коли та свята переставилася. Але тому, що так у Пролозі і у Великій Мінеї Четьї написано, описання життя її тут розмістилося.

У цей самий день згадано в Пролозі пам'ять про перенесення чесного пояса Пресвятої Богородиці. Але тому, що те нарочито святкуємо 21-го серпня, писання про те на тоді відкладається.

У той самий день пам'ять преподобної діви Антиси, доньки царя Константина Копроніма, яка від злого кореня доброю гілкою була, не хотіла виходити заміж, хоч і вельми батько її примушував, але захотіла життя своє в чистому дівстві провадити задля любови Христової. Після смерти ж батька свого весь маєток свій роздала убогим і стала черницею, угодила ж Богові благочесно до кінця, переставилася до нього, коли мала літ п'ятдесят два.

І святих преподобномучеників Мини, Давида, Йоана, про них же у Великій Мінеї Четьї коротко згадано, що були отцями чернечого чину, померли страдницьки, стрілами постріляні. Таке-бо про них там написано: «У той самий день святі три отці Мина, Давид та Йоан, постріляні, кінець прийняли». Додано і вірш такий:

Три старці, раби Тройці, пристрастей умертвителі, Постріляні, убили душі губителів.

Пролог тут замість Давида згадує Даду: «У той самий день святих трьох мучеників: Мини, Дади та Йоана». Але в Пролозі не сказано, хто був той Дада. Ясніше ж у Мінеї Четьї повідомлено, що це був Давид, а не Дада, один із тих трьох мучеників, де ж і чин життя їхнього і спосіб смерти описано. Чин життя — отці, умертвителі пристастей, тобто ченці, спосіб смерти — застрелення.

Мученикослів'я римське у цей-таки день кладе пам'ять святого священомученика Зенона, єпископа Веронійського, який в Італії за Христа у царювання Талія постраждав, його ж згадує святий Тригорій Двоєслов, Папа Римський, у своїх Діялогах (Книга 3, глава 19)

Місяця квітня на 13-й день

Страждання святого священомученика Артемона

За царювання Диоклитіяна було гоніння велике на християн, послані-бо були кати у всі гради і краї землі Римської, аби приносити жертви ідолам і примушувати християн до ідолопоклоніння, а тих, що не коритимуться, мучити і вбивати. Тому прийшов у Лаодикійські краї комит на ім'я Патрикій і здійснював наказ царський. Перед його приходом єпископ Лаодикійський Сісиній блаженний, довідавшись про наближення