Фредерік Бегбедер - Ідеаль, або На поміч, пардон

останньому поверсі й дивилася на сонце, що ніяк не хотіло сідати за бильце, як на «Забава-боуті» з еротичним шоу вона не зводила очей зі стриптизерок, що розгойдували корабель своїми довгими ногами, як Лєна, розплющивши очі завбільшки з Зимовий палац, виходила в халаті з ванної кімнати в моєму номері зі склянкою грейпфрутового соку в правій руці та з зубною щіткою в лівій, як вона перемикалася з одного кабельного каналу на інший, сидячи в рожевих трусенятах, або повсякчас слухала на айподі «І Just Don’t Know What to Do with Myself» (переспів гіту Дасті Спрингфілда дуетом «Вайт страйпс»), або як брала оливку з мисочки і, затиснувши її поміж великим і вказівним пальцем, піднесла її до вуст, а потім виплюнула камінчика і запитала, чому це я закляк, роззявивши рота… або як запхала в слоїк з варенням пальця й облизала його, а потім знов запхала і знов облизала, і я просто-таки нетямився від тих жестів… я міг би змалювати її кімнату на Цивільній вулиці, з величезною кількістю відкритих пуделець і слоїчків, тому що закрутити ковпачок вона не може, так само як і прибрати свій одяг, там усе валяється долі, або згадати, як вона просила полічити їй пульс, щоб я зрозумів, як швидко калатає її серденько, коли ми, мало не задихнувшись, стискаємо одне одного в обіймах, або як вона раптом починає промовляти російською, мавпуючи акторку з порнофільму: «Da, da, ebi menia, kak bliad! Mne nravitsa tvoi bolshoi francuzski huy! Trakhni menia, как suku! Da, da!» Річ у тім, що, роздягаючись, вона балакала англійською, але запевняла, що кінчити може тільки російською. Я не зміг (поки що) перевірити ту інформацію. Їй не варто було голити у себе в паху, бо там ще й чубчик до ладу не ріс. Тільки над вушком золотів шовковистий пушок, і гадаю, то було найніжніше місце на світі, я тицявся туди носом, і мені здавалося, наче я вдихаю пахощі курчатка, що допіру вилупилося (без смороду курника).

— Октаве, what is your favorite drug?[59]

— Мій улюблений наркотик? Полюбляю нюхати твої коси.

— What?[60]

— Я хотів би, щоб мене поховали в твоїх косах.

— Ти закохався в мої парфуми!

— Скільки тобі років, Лєно?

— Чотирнадцять, та на вигляд наче дванадцять.

— Я опир, що ссе твою молодість. Не зможу покохати тебе, не знищивши.

— О князю Владе Дракуло! Випий моєї невинної крові замість аперитиву!

— Не знущайся. Данте закохався в тринадцятирічне дівча. А Джон Касабланка одружився з п’ятнадцятирічною.

— Знаю. А хто такий Данте?

— Він написав «Пекло».

— Портрет його нареченої?

— Дуже дотепно. Дивно, що про Канта ти знаєш, а про Данте — ні.

— У мене друга іноземна — німецька. А звідки ти знаєш, що закохався?

— Я повсякчас голодний, і мені не буває холодно. І нічого мене не цікавить, крім тебе.

Не пам’ятаю, щоб я когось так кохав. Ох, насилу подумаю про неї, як починаю плакати, spasite, izvinite. Я й не знав, що серце моє калатає так потужно, панотче, ти ж сам кинув мене в її обійми. Боже мій, я волію кохати, ніж бути коханим. Що за втіха отак страждати! Ти ніколи нічого такого не почував, і мені тебе шкода. Що? А, в Парижі… Авжеж, офіціантка, та я й не думав, що вона так багато для тебе означала… Вибач, що плачу, це бозна-що. Доведеться втерти сльози рукавом піджака. Боюся, що як вийму хустинку, то несамохіть натисну на детонатор, воно й зрозуміло в моєму стані. Я ще не розповів тобі, чому Лєна втекла від мене, перемігши у конкурсі «Арісто стайл ов зе момент» на баржі, що стояла біля берега Неви. Сергій улаштував бучну учту на своїй дачі з величезними вікнами, що виходять на червоний басейн. І нащо я туди її привів! Скажу тобі таке: Стендаль мав рацію. Краса — обіцяння щастя. Та він забув сказати, що це несправджене обіцяння.

9

— Додай газу, і барель незабаром перевалить за сто доларів!

Сергій колекціонував великі авта, бо вони живилися його пальним.

— Варто мені завести двигун, і я багатію! Що менше нафти, то швидше вона дорожчає й то більше грошенят я кладу до кишені. В Росії ми перейшли від привації до приватизації. Планета розігрівається, і разом з нею гріється мій рахунок у швейцарському банку. Пали до дідька цей mother fucking бензин!

Ти добре знаєш, що внаслідок комунізму в Росії немає давніх багатіїв, у нас є тільки нові маєтки, часто їх роздають можновладці, щоб уникнути продажу великих корпорацій американцям. Я вже казав тобі: найвродливіші дівчата у нас крутяться довкола зграї олігархів, що забагатіли на блискавичній приватизації початку 90-х. І не спілкуватися з ними було б великою фаховою помилкою з мого боку. Та мушу сказати, мені було дуже приємно в їхньому товаристві. Рідко доводилося бачити багатих людей, котрі так правильно тратили б гроші. Коли мене познайомили з Сергієм Орловим, я, звісно, й не думав, що втрачу через нього Лєну. Цей вульгарний куций чоловічок, що, як і я, полюбляє літературу (у себе на дачі він побудував веранду на кшталт чехівської в Меліхові), а цинічний настільки, що це навіть тішить. Під час першої нашої розмови він сказав:

— Я люблю Росію, як ото мою матір-пиячку.

— То твоя мати — пиячка?

— Так, але я люблю її. Вона пиячить і валяється в грязюці, мов свиня, та це моя мати! Я не проти був би виїхати відціля, як ото Березовський чи Абрамович, та не можу. Не пощастить мені жити деінде, крім цієї старої смердючої й холодної глушини — моєї клятої батьківщини.

Він повсякчас повторював слово «positiv».

— Мені потрібне щось таке positiv, вечірка була positiv, намагайся казати мені positiv.

Сергій був певен, що росіяни — найбільші мазохісти на світі й настала пора міняти їхню ментальність. Він вбачав у собі гуру майбутньої Росії, тож ця думка тішила порожні дні цього шановного підприємця, що його нащадки ще в дванадцяти поколіннях житимуть як у Бога за пазухою. Він був щиро певен, що позбавить ваш narod від фаталізму. Як і будь-який нормальний чоловік, він мало не здурів, угледівши Лєну, і я не міг змагатися з ним. Він влип у неї, та й не дивно, бо її янгольське личко напрочуд positiv.

— Sweetheart, make ту desire reality! Oooo she so kicks ass![61]

Короткий кокаїновий відступ про олігархів.

Російські великі цабе нітрохи не гірші від французьких, не розумію, чому з