Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

Розділ 33

Зранку прокинулася від відчуття легкого лоскоту на шкірі. Я повільно розплющила очі та побачила перед собою Гордія. Він сидів на краєчку ліжка, дивлячись на мене. На його обличчі з'явилася тепла усмішка. Він повільно гладив мене своєю долонею по щоці. Я ліниво потягнулася на ліжку та видихнула.

— Ти вже йдеш?

— Мушу, — відповів він. — Не хотів розбудити, але не втримався, щоб не торкнутися тебе. Вибач.

— Це пусте, — сказала я, усміхнувшись. — Я б все одно хотіла пообійматися з тобою до того, як ти підеш.

— Пообійматися? — перепитав Гордій. Його усмішка стала ще ширшою. — Тоді ходи до мене!

Він розвів руками, запрошуючи мене до себе. Я піднялася на коліна та підсунулася ближче до нього. Гордій обійняв мене своїми міцними руками, а я притулилася головою до його грудей. Він почав легко проводити своєю долонею по моєму волоссі.

— Ти казала правду, Поліно, — почав він. Я насупилася і глянула на нього. — У цю кімнату справді потрібні штори.

— Думала, що ти запропонуєш мені переселитися у твою кімнату.

— А ти хочеш? Якщо так, то я тільки радий.

— Добре, — погодилася я. — Сьогодні ж перенесу деякі речі до тебе. Я бачила, що у твоїй гардеробній є трохи місця. Там би дуже личило висіти моїм сукням.

— Роби все, що хочеш, — сказав він і поцілував мене в голову.

Я підозріло примружила очі, дивлячись на нього. Гордій же просто знизав плечима.

— Ти занадто добрий до мене. Раніше ти б сказав щось на кшталт, що це твій будинок і я в ньому не господиня.

— Знаєш, помітив, що ти дуже злопам'ятна.

— О, ти ще навіть не уявляєш наскільки, — сказала я. — Не думай, що через цю ніч, я забуду про свої образи.

— Ти все ще злишся? — спитав Гордій, примруживши очі.

— Однозначно!

— І що мені зробити, щоб ти не злилася?

— М-м-м-м, а що ти хочеш зробити?

Його очі враз стали темнішими, а погляд пройшовся по моєму тілу. Я легко провела рукою по його руках, а сама потягнулася ближче до шиї хлопця. Одразу ж згадала те його чутливе місце і торкнулася губами ніжної шкіри. Його руки на моїй талії розслабилися, і я, скориставшись моментом, відсунулася від нього. Швидко прикрилася ковдрою, ховаючи своє тіло та байдуже знизала плечима.

— Це помста? — підозріло спитав Гордій.

— Тобі, здається, уже треба йти, — сказала я. — Зі мною ти скоро забудеш про свої перегони.

— І в цьому проблема, Поліно, — пробурмотів він та уважно подивився на мене. — Ти ж не поставиш мене перед вибором?

Я здивувалася, бо не очікувала від нього такого запитання. Невже він справді думав, що я вимагатиму від нього кинути перегони?

— Звідки це взялося, Гордію?

— Ти ж ніби хвилюєшся за мене, а це дуже небезпечно. Я раніше не думав про смерть ніколи, але ризик є. Ти повинна це знати, перш ніж пов'язувати своє життя зі мною.

— Ми й так пов'язані! — Я підняла свою праву руку з обручкою. Тепер уже двома. — Я знаю, як це важливо для тебе. Ці перегони — єдиний сенс твого життя. Ти сам говорив мені це. Я не хочу і не буду забирати це від тебе. Так, я страшенно хвилююся за тебе, але ж ти у мене сильний. Ну а якщо раптом таки помреш, то я буду молодою багатою вдовою.

Гордій тихо засміявся. Я міцно стиснула його руки та потягнулася ближче до нього. Мені хотілося поцілувати Гордія, тому я це і зробила. Це було так ніжно та солодко, що не хотілося відриватися від нього. Він повільно відповідав мені, наче боявся зірвати цей особливий зв'язок між нами. Коли мені стало важче дихати, я все ж змусила себе відсторонитися. Гордій поклав руку на мою шию та притулився своїм чолом до мого.

— Тобі вже треба йти, — прошепотіла тихо.

— Треба, — погодився він. — Ти прийдеш?

— Звісно! Зустрінемося потім, коли я буду вітати тебе з перемогою в цьому етапі.

— Але спершу ти побажаєш мені перемоги перед заїздом.

Він глянув на мене, усміхнувшись. Його палець мимовільно торкався того містечка на шиї, де не було волосся.

— Добре, — сказала я та швидко поцілувала його.

Гордій неохоче піднявся з ліжка та вийшов з моєї кімнати, збираючи на підлозі свої речі. Я деякий час просто дивилася на вибиті двері. Чому він взагалі подумав, що я поставлю його перед вибором? Так, мені не дуже подобалося те, чим він займався. Та я знала це тоді, коли закохувалася у нього. Не хотілося б, щоб він так сильно ризикував своїм життям, але це був його вибір, який він зробив уже давно. У мене не було права змінювати це.
Я чула шум у будинку тоді, коли Гордій приймав душ, коли він одягався, коли був на кухні та коли пішов геть. Мене чомусь тривожили його слова.

Заїзд мав відбутися о другій годині. Я піднялася з ліжка одразу ж після того, як Гордій вийшов з будинку. Повільно почала збиратися. На вулиці було по-осінньому холодно. Та чомусь мені захотілося мати красивий вигляд. Здебільшого не зважала на таке, але камери сьогодні точно будуть направлені на нас з Гордієм, коли я вітатиму його з перемогою в цьому етапі чемпіонату. Я вдягнула чорні колготки та короткі шкіряні шорти. Вирішила надягнути мереживний топ білого кольору і такого ж відтінку прозору водолазку. Своє волосся я ідеально вирівняла, а на обличчя нанесла доволі темний макіяж. Останнім штрихом у моєму образі були високі чорні чоботи та чорний шкіряний тренч. Я схопила сонцезахисні окуляри й невеличку брендову сумочку. Збиралася я довше, аніж планувала, тому довелося одразу ж бігти до таксі, щоб встигнути побачитися з Гордієм ще до заїзду.

Я нервувала, коли їхала до автодрому, і знала точно, що ця тривожність не покине мене до того моменту, коли Гордій не перетне фінішну пряму.

Коли я приїхала в потрібне місце, то до початку залишалося ще п'ятнадцять хвилин. Через п'ять хвилин усі автомобілі уже будуть заїжджати до лінії старту. Я злилася на себе, бо у мене залишилося надто мало часу для підтримки Гордія. Коли помітила чергу біля входу, то важко видихнула. Здається, я не встигну сказати йому декілька слів перед перегонами. Якось мені все ж вдалося проскочити швидше. Я глянула на годинник. У мене було всього лише дві хвилини. Довелося бігти до парку команд, щоб знайти Гордія. Я картала себе за те, що взяла ці високі чоботи. Мені потрібно було декілька секунд, щоб знайти очима Гордія. Він оглядався по сторонах, ніби шукав когось. Потім я помітила, що його погляд зупинився на мені. Хлопець наче зблід, оглядаючи мене з ніг до голови. Я ж швидко побігла в його сторону, як мені це вдавалося на підборах.

— Встигла! — сказала я, коли кинулася йому на шию. — Боялася, що не побачу тебе до заїзду.

— Поліно, ти не могла вдягнути щось скромніше? — пробурмотів він мені на вухо. — Не знаю, як мені тепер зосередитися на дорозі.

Я тихо засміялася та охопила його обличчя своїми долонями. Він був таким красивим у цьому своєму костюмі для перегонів.

— Не думай про мене. І ось, — я витягнула з сумочки невеличкий брелок у вигляді машинки Саллі з мультика "Тачки", який я хотіла подарувати йому вчора на побаченні, — це на удачу.

— Дякую, — сказав Гордій та усміхнувся, коли взяв у руку подарунок.

— Я завжди з тобою.

Він міцно охопив моє обличчя своїми долонями й так сильно поцілував мене, що мої ноги підкосилися. Я ледь не перетворилася в калюжу на цьому асфальті. Він відпустив мене лише тоді, коли коментатор наголосив про те, що учасники мають стати біля своїх автомобілів.

— Будь обережний, — прошепотіла я та ніжно погладила його по щоці.

Після цього я розвернулася і попрямувала до трибуни. Я декілька разів оглянулася на Гордія. Якщо до цього моменту він думав про мене, то зараз був повністю сконцентрований на перегонах. І це те, що справді було йому потрібне. Перемога в чемпіонаті — це те, чого він хоче найбільше, а я... Я просто буду поруч з ним, і підтримуватиму його завжди.

Цей заїзд був не менш тривожним, аніж усі попередні. Я хвилювалася кожного разу, коли бачила його автомобіль на горизонті. І хоч він впевнено лідирував, я все одно переживала. Знервовано перебирала пальцями, або ж жувала нижню губу чи стукала ногою по землі. Нормально хвилюватися за важливу для тебе людину, але Гордій був не просто важливий мені. Це той чоловік, з яким я б хотіла провести усе своє життя. На декілька секунд я задумалася, що не проти була б мати дітей з ним. Тео і Вікторія... Ці імена довгий час не виходили з моєї голови. Я усміхнулася своїм думкам. Згадала, як Гордій сказав, що хоче бути зі мною навіть після того, як закінчиться договір. Я теж хотіла цього понад усе. Ми повинні бути щасливими. У нас обох був неприємний досвід кохання у минулому, але ми помилилися. Бо ні в мене з Ігорем, ні в нього з Діаною не було того, що у нас зараз. Це особливий зв'язок, як і казав Гордій. На моїх очах з'явилися сльози, коли він першим перетнув фінішну пряму останнього кола. Я пишалася ним. Він був за крок до того, щоб отримати кубок. Залишився лише один ривок, щоб перемогти. Через два тижні на нього чекав останній етап. І я знала, що він переможе. Була впевнена у цьому на сто відсотків. І після цього я з гордістю буду називати себе дружиною чемпіона.

Користуючись можливістю, я побігла до нього. Він знову спіймав мене у свої міцні обійми та підняв на руки. Я бачила, що усі дивилися на нас, але мені було так байдуже.

— Як я тобі? — спитав Гордій, усміхнувшись.

— Це все мій подарунок на удачу, — сказала я та засміялася. — Жартую! Це все ти.

Він обережно поставив мене на ноги. Я не могла стримати своєї усмішки, тому просто стояла та усміхалася, наче ідіотка. Гордій швидко поцілував мене в кінчик носа. Я трохи скривилася і притулилася ближче до нього. Він обійняв мене однією рукою та повів далі від чужих поглядів. Я помітила, що ми майже підійшли до Антона, що стояв біля свого автомобіля.

— Зараз сядеш з ним, — сказав Гордій біля мого вуха, — і він відвезе тебе в одне місце, де ми потім зустрінемося.

— Не зрозуміла, — пробурмотіла я та насупилася.

— Що саме ти не зрозуміла? Сядь в авто Антона. Це все.

— Що відбувається? — спитала я та косо подивилася на Гордія.

— Нічого, — відповів він.

— Значить, ми не залишимося на вечірку?

Я витягнула з сумочку свої окуляри та надягнула їх, хоча на вулиці зовсім не було сонця. Зробила це я для того, щоб мати суворіший вигляд. Помітила, що Гордій стримався, щоб не засміятися. В які ігри він грає?

— Якщо захочеш, то ми потім повернемося на вечірку, — сказав Гордій.

— А чим будемо займатися до того? Ти починаєш мене дратувати, Гордюша.

Він нахилився ближче до мого вуха, від чого я трохи напружилася. На його обличчі раптом з'явилася нахабна усмішка.

— Я буду говорити й доводити тобі те, як сильно кохаю тебе, — хриплим голосом прошепотів він.

Я усміхнулася та легко вдарила його в плече, щоб відштовхнути від себе.

— Подивимося, — пробурмотіла я. — Можливо, ти навіть отримаєш свій подарунок.

— Мені здається, що я заслужив його.

Я фиркнула, закотила очі (що він не міг помітити через мої окуляри, але, мабуть, таки помітив) та впевнено попрямувала до автомобіля Антона. Хлопець дивно усміхнувся мені й відчинив для мене дверцята, допомагаючи сісти всередину.

Я не дуже розуміла куди саме він везе мене, але слова Гордія змогли трохи заспокоїти. Я помітила, що Антон кидав на мене неоднозначні погляди, коли кермував у невідому мені сторону.

— Що таке? — не витримала я. — Чому ти так дивишся на мене? Забув, що я дружина твого друга?

— Фіктивна, — виправив він, усміхнувшись. — Ти красива дівчина, Поліно. Це правда. Та все ж я не можу зрозуміти, як тобі вдалося зробити це.

— Зробити що?

— Закохати його в себе. Гордій не з тих хлопців, які так сильно захоплюються жінкою. Він ніколи не дозволяв дівчатам бути настільки близько біля нього. Я говорю зараз не про те, що ви робите вдома. Мене не дуже цікавлять подробиці вашого інтимного життя.

— Про що ти тоді говориш? — поцікавилася я.

— Про те, як він поводиться з тобою навіть на цих заїздах. Гордій закоханий у тебе по самі вуха, Поліно. Він сьогодні не міг зібратися перед перегонами, доки ти не прибігла до нього.

— Це хвилює тебе?

— Я хочу, щоб він отримав кубок, — відповів Антон. — Ми доклали багато зусиль для цього. Я не маю нічого проти ваших стосунків, але не заважай йому, будь ласка. Перегони — це все наше життя. Ми поклялися, що ніхто цього не змінить.

— Не переживай за це. Я не збираюся відмовляти його від перегонів, — пообіцяла я. — Він отримає цей кубок, і після цього ми нарешті зможемо насолодитися одне одним сповна.

— Фіктивний шлюб став справжнім? — спитав у мене Антон.

— Стане після того, як закінчиться договір, — відповіла я. — Гордій хоче цього, і я теж.

— Ти кохаєш його? — Антон уважно подивився на мене.

— Кохаю, — чесно сказала я, бо не було сенсу приховувати це.

— Я сподіваюся, що ти нічого не втнеш перед останнім заїздом. Не хотілося б, щоб Гордій розбирався з вашим лайном і запоров останній етап.

— Я бачу, що ти хвилюєшся за свого друга, але тобі не варто недооцінювати його. Гордій чудово справляється зі своїми емоціями. Я зі своєї сторони обіцяю, що нічого не зроблю, а ти перестань так підозріло дивитися на мене. Я тобі не ворог.

— Я і не вважаю тебе ворогом. Ти одразу ж сподобалася мені, Поліно. Впевнений, що ви з Гордієм ідеально підходите одне одному. До речі, він полюбляв хизуватися про свої здібності у ліжку. Гордій справді такий монстр?

Я засміялася. Мені не хотілося обговорювати з Антоном про наші з Гордієм нічні розваги, але це питання дійсно розвеселило мене. Напруга між нами, здається, зникла.

Антон висадив мене на дорозі біля якогось поля. Тут більше не було нічого, і це чомусь дратувало. Я зійшла з дороги трохи вниз і почала знервовано стукати ногою по асфальту. Уже пройшло десять хвилин, а жоден автомобіль так і не проїхав повз мене. Це було якесь глухе місце. Я глянула на поле та скривилася. Не дуже романтично, якщо Гордій вирішив, що буде тут доводити мені своє кохання. Нарешті я усе ж побачила його Камаро. Довелося скласти руки на грудях, щоб він зрозумів, що я таки злюся. Гордій зупинився біля мене та вийшов зі свого автомобіля. Я помітила, що він уже встиг переодягнутися у звичайні джинси, футболку та шкіряну куртку.

— Сподіваюся, що не змусив тебе довго чекати, — сказав хлопець, коли підійшов ближче.

На його обличчі була яскрава усмішка, від якої мені стало тепліше. Але я знову насупилася, бо нагадала собі, що злюся на нього.

— Ну і? — спитала я, оглядаючись по сторонах. — Ти вирішив подарувати мені секс у полі? Якщо таким чином ти збирався здивувати мене, то я справді здивована. Хто взагалі займається цим у полі?

— Не знаю, — відповів хлопець і почав голосно сміятися. — Ти така смішна.

— Не зли мене! — я пригрозила йому пальцем.

— Сідай! — Гордій кивнув мені у сторону автомобіля. Я насупилася. — За кермо.

— Що? — майже закричала.

— Сідай за кермо! — повторив він.

— За кермо? — перепитала я, наче була глухою. — У твій Камаро?

— Так. Буду вчити тебе водити.

— Серйозно?

Мені хотілося стрибати від радощів. Я запищала та кинулася йому на шию. Він засміявся і швидко поцілував мене в щоку. Не могла повірити, що Гордій не лише дозволить мені посидіти за кермом свого улюбленого автомобіля, а ще й буде вчити мене водити.

— Ти дуже ризикуєш, — сказала я, коли сіла всередину.

Гордій опустився на пасажирське сидіння. Він трохи покрутився в різні сторони. Здається, йому було не дуже зручно там.

— Сподіваюся, що ти не вб'єш нас, — пробурмотів Гордій. — Я обрав максимально безпечне місце для твого навчання.

Я проігнорувала його та міцно стиснула кермо автомобіля. Це так приємно відчувалося, що я готова була водити цю машинку хоч весь день.

— Здається, ти сьогодні таки отримаєш свій подарунок, — мовила я, не стримуючи своєї усмішки.

— У полі? — спитав Гордій.

Я скривилася, а він знову засміявся. Потім хлопець швидко поцілував мене та почав пояснювати, як саме керувати цією кралечкою. І хоч я старалася уважно слухати його, все одно не могла відвести погляду від цих пухких губ, що так і манили мене. Та все ж я стримала себе і поводилася так, як належить найслухнянішій учениці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно