Анна Харламова - Під омелою, Анна Харламова

Глава 30.

   Увійшовши до хати, кожен попрямував до своїх кімнат.
   Опинившись у спальні, Емма роздяглась, та накинувши халат, збиралась прийняти гарячий душ. Не ніг… ні рук… ні носика – вона вже не відчувала.
   Святослав теж переодягнувся. Стоячи лише в одних боксерах, він широко усміхнувся Еммі.
   — Що? — Емма примружившись, зрозуміла на що натякає Святослав.
   — Ти у душ? — його голос пролунав з осівшими нотками.
   — Так… — вона облизала губи, і це ще один сигнал для Святослава.
   — Разом його приймемо. — Він підійшов ближче.
   — Я хочу… просто… зігрітись. — Вона ще пам’ятала, як він розвалився з Алісою на снігу.
   — Не хвилюйся… зігрієшся. — Він перекинув її через плече і поніс у ванну.
   — А-а-а… Що ти робиш?! — Емма зойкнула.
   — Ще нічого,… але вже через мить, - буду у тобі. — Погладжуючи її округлі сідниці, спокійно говорив хлопець.
   — Я ображена. — Серйозним голосом мовила Емма.
   — Тоді… будемо миритись. — Святослав опустив Емму на ноги і почав розмотувати її пояс на халатику.
   — Святославе… — видихнула вона, невзмозі протистояти його чарам.
   — Ем… — він нахилився до її вуст і припав до неї у солодкому поцілунку.
   Він запустив пальці у її волосся, стискаючи їх у жмені, цим самим змушуючи її відхилити голову.
   Цілунок стає наполегливішим… з кожним рухом язика, він переростає у щось хиже… первісне… є лише бажання… дике… неприборкане…
   Голод… нестерпний голод…
   Їхні язики пестили одне одного з неймовірним натиском... до болю і голосних стогонів…
   Вони швидко звільняли одне одного від того, що на них залишилось, і увімкнувши воду, встали під гарячі краплини,… не припиняючи цілунку. Святослав відірвався від її вуст і подивився на неймовірно сексуальне тіло, з яким грались краплини води. Її солодкі «вишеньки» піднялись від збудження і гарячих краплин… Було єдине бажання, - припасти до них…
   — Святославе… — Емма застогнала, коли відчула його руки на своїх грудях.
   — Дай мені їх… — він нахилився, і узявши до рота рожевий пуп’янок, змусив застогнати і її, і себе.
   Емма дивилась, як він пестить язиком то один, то інший пуп’янок, доки узагалі не втягнув один із них, майже з персою… Вона скрикнула, притягнувши його голову, ще ближче до грудей. Він насолоджувався її смаком, а вона насолоджувалася тим, що він їй дає…
   Голова йшла обертом від його дій… Емма тремтіла… бажання зростало з кожним цілунком… Її затьмарювало бажання… думки… які – думки? Є лише бажання… і все…
   Святослав встав, і притиснувши її до скла кабіни, навис над нею. Його рука пройшлась від її шиї… по грудях… м’якому животику… відчуваючи, як вона тремтить від бажання,… як вона зітхає,… як бажає його… Опустивши руку нижче, він пірнув пальцями у неймовірно гаряче… шовкове… і вже таке вологе лоно. Він заплющив очі, відчуваючи її… Обережними рухами він пестив її… збуджував ще більше…
   Її голос геть охрипнув… сказати щось розбірливе вона не могла… лише стогін за стогіном… Кожного разу голосніше, бо його рухи ставали більш наполегливішими…
   Святослав забрав пальці і почув невдоволення. Усміхнувшись, він стиснув в своїх пальцях мокрі прядки… і не лише від гарячої води… Емма скрикнула… солодкий біль розійшовся по усій нижній частині стегон.
   — Ммм… як добре, що є з чим погратись… Не вздумай…
   — Що? — ледь вимовила вона, зустрівшись з його очима.
   — Не вздумай, коли небудь позбавитись їх… Зрозуміла?! — він знову потягнув за прядки… — Зрозуміла?!
   — Так! Так! Так! — Емма скрикнула.
   — Вони такі шовкові… вони так доповнюють цю гру… — Святослав встав на коліна, і узявши зубами мокрі завитки… ледь потягнув їх.
   — Я зараз збожеволію… — Емма чекала на його дії… на його вправний язик, але він все грався, - потягуючи темні прядки там - унизу. Не витримавши, вона узялась долонями за його голову і притиснула язик Святослава до своєї «орхідеї». — О, так! — Емма істирично засміявшись, подивилась униз, - зустрівшись з його задоволеним поглядом.
   Він заричав від її рішучих дій… від її нестримного бажання… від того, що вона відштовхнула від себе усі сором’язливі думки і упередження. Вона неймовірна… вона його… його.
   Святослав невгамовно пестив її гарячим язиком, під такими ж гарячими краплинами води. Емма опустила руки йому на плечі, - стискаючи їх кожного разу, як відчувала щось неймовірне між своїми стегнами. Ці відчуття ні з чим не порівняти… це неймовірно відверто… ніжно і пристрасно… спокусливо до божевілля. Дивитись йому у вічі і насолоджуватись цим із висоти – це блаженство… розкутість і кайф… суцільний кайф.
   Святослав встав з колін одним ривком, розвернув Емму до скла обличчям, і не ввагаючись, одним швидким рухом увійшов у її гаряче лоно.
   — О, Ем… — він застогнав.
   — Прошу не зупиняйся… прошу… — Емма вперась долонями об скло, вигнувшись йому назустріч.
   Святослав тримав її однією рукою за талію, іншою за плече
   — Обожнюю твої сіднички… твоє шикарне тіло… — з диким задоволенням у голосі, промовив Святослав. — Ем… Красуне з перчиком… — Святослав зупинився лише на мить, щоб з новою силою увійти у неї.
   — Ай! — Емма скривилась від солодкого болю.
   — Ем… О, Боже! Ем… я шаленію від тебе… — Святослав дико і нестримно рухався, чуючи то стогін Емми, то свій власний.
   Емма між стогонами і зітханнями не припиняла усміхатись… це все відбувається з нею… вона закохана… він закоханий… вони кохаються… і о Боже! Вона відчуває, як уся та напруга, яка накопичувалася – починає вивільнятись… о так… і в цьому допомагають його пальці, які вже швидко хазяйнують на її кліторі.
   — Прошу… прошу… — Емма стогнала і не припиняла благати.
   Святослав взірвався, і наповнивши її собою, впав чолом на її плече…
   — Ем… — він голосно застогнав… ще раз… і ще раз…
   Емма стискала ніжки, шукаючи тієї розрядки, яку так хотіла зловити,… але вона наче пісок крізь пальці – була невловимою.
    Святослав відчув її напругу… і те, як вона стискає ніжки… Він розвернув її, підхопив на руки і поніс до спальні. Положивши Емму на ліжко, він випрямив її ніжки, і опустившись над її «орхідеєю», почав швидко пестити… Емма прикрила губи долонею, а іншою рукою схопилась за голову Святослава…. І ось те, чого їй так бракувало…
   — Так! Так!... прошу… прошу… — Емма застогнала… напружилась і її тіло захопили солодкі пульсації… О, так! Притиснувши його язик ще сильніше, -вона відкинулась на ліжко. — Святославе… — вона задоволено засміялась.
   Він поцілував її «квіточку» і влігся поряд з нею.
   Втомленні… неймовірно втомлені… і задоволені…
   Святослав захопив її в обійми і палко поцілував. Емма відчула свій смак на його губах і усміхнулась.
   — Ем…
   — Що?
   — Ти неймовірна…
   — Ти також…
   Обіймаючи одне одного, вони намагались не заснути,… але… тіло і душа благали відпочинку… тому… піддавшись «Морфею», - вони заснули в обіймах одне одного.

   Розплющивши очі, Емма подивилась на Святослава, який смиренно спав поряд. Його ритмічне та повільне дихання – говорило про те, що він повністю виснажений.
   Дівчина обережно спустила ноги з ліжка, збираючись встати, але раптом усе перед очима попливло. Емма заплющила очі, але стало ще гірше. Розплющівши повіки, вона відчула, що все приходить в норму. Повільно встаючи, Емма пішла до ванної вмити обличчя і привести себе до тями. Почимчикувавши до ванної кімнати, Емма знову захиталась. Що це з нею? Напевно, це все Карпатське повітря.
   Святослав розплющив очі і побачив, як Емма тримається за стіну біля ванної.
   — Що таке, Ем? — схвильовано запитав він.
   — Нічого… все добре. — Вона обернулась через плече і усміхнулась.
   — Ти погано почуваєшся? — Святослав митю встав з ліжка і одягнувши боксери, підійшов до неї. Обійнявши за плечі, він знову запитав: — Тобі погано?
   — Просто запаморочилось у голові. От і все. — Її спокійний голос повинен був його заспокоїти,… але ж ні.
   — Ем, повертайся в ліжко. — Мовив схвильовано хлопець.
   — Я хочу вмити обличчя і щось поїсти… вмираю з голоду. — Її долоня опустилась на животик, який вимагав смачненького.
   Стукіт у двері наполохав їх обох.
   — Так? — крикнув Святослав.
   — Спускайтесь на обід. — Мовила Наталочка.
   — Дякуємо. — Ще голосніше відповів він.
   — Одягайся… підемо обідати. — Емма радісно усміхнулась.
   — Хочеш, я принесу обід у кімнату?
   — Ні. — Емма розчервонілась і Святослав це помітив.
   — Що? Що таке? — він примружився.
   — Цікаво… вони чули, як ми… я була голосною… — Емма ще білше зашарілась.
   — Можливо… — широко усміхнувся Святослав.
   — Тобі я бачу це довподоби?!
   — Мені довподоби, коли ти задоволено кричиш та зітхаєш. — Він нахилився і поцілував її у шийку.
   Емма відчула, як голова запаморочилась вже від цілунку.
   — Збирайся… Я вмиюсь і теж почну одягатись. — Емма поцілувала його у щічку і пішла до ванної.
  
   Увійшови до вітальні, Емма та Святослав очманіли. Злата, напівлежачи з подушками під спиною і під ногою, обернулаь на них.
   — Що з ногою? — запитала Емма, не приховуючи хвилювання.
   — Забиття… нічого страшного. — Усміхнулась чемно вона.
   — Точно? Може до лікаря? — продовжила Емма.
   — Ні… ні. Я сама лікар. Хірург. — Злата ширше усміхнулась. — Дякую за турботу.
   Емма хитнула головою, наче кажучи – «будь ласка».
   — Видужуй. — Промовив Святослав.
   — Дякую. — Усміхнулась Злата.
   Емма дивилась на Злату і розуміла чому Святослав колись був з нею. Вона дуже вродлива… дуже мила… і має пишні груди. Цікаво у юності – вони були такими ж? Емма знову заревнувала. Так, у неї є чоловік. Вони давно разом і видно, що вони кохають одне одного,… але… ревнощам всеодно.
   Святослав побачив, як блиск в очах Емми, кудись зник. Він добре розумів чому, - хоча для цього не було жодного приводу. Так, вони були з Златою парою… в юні роки,… так у них був перший секс,… але це нічого не значить. Все в минулому, там йому і місце. Він навіть ніколи не ображався на Злату та Микиту – вони гарна пара. Святослав не ображався… бо не кохав її. Це було захоплення… і все. Він не може змінити того, що було. Проте зверне гори, щоб у них з Еммою було майбутнє. Як тільки вони приїдуть додому – все відкриється… і він цього дуже боявся. Те, що Емму зараз дратує та хвилює – перестане турбувати. Він сглитнув і провів по обличчю долонею. Він боротиметься за них, - навіть якщо Емма не захоче його бачити. Так, він бреше,… але ця брехня потрібна зараз.
   Святослав відідвинув для Емми стільця і допоміг сісти, а потім сів поруч з нею.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно