Анна Харламова - Під омелою, Анна Харламова

Главу 29.

   Вийшовши у коридор, Святослав і Емма зіштовхнулись з Алісою, яка зробила вигляд, що зачепилась і впала в обійми Казанови.
   Емма закипіла від ревнощів. Що ця дівуля собі дозволяє?! Лисиця хитра!
   — Ой! Вибачте… так не зручно… — торкаючись міцних грудей Святослава, вона і досі хапалась за нього, як за рятувальний жилет.
   — Буває… — мовив він і швидко подивився на Емму, шукаючи у її очах розуміння того, що він не винен. Допомігши їй нормально встати, він додав: — Будьте обережніші.
   — Постараюсь,… але не обіцяю. — Усміхнувшись, наче для «чоловічого журналу», вона пройшла повз Емми і Святослава.
   Емма стиснула кулачки і зашипіла:
   — Я цій Алісі, на тих санчатах, - допомужу прокотитись з вітерцем.
   — Ого! Моя кішечка. — Святослав обійняв її і швидко поцілував. — Пішли?
   — Так.
   Спустившись на перший поверх, вони увійшли до вітальні. Майже усі вже були за столом… і уся увага була прикута до Святослава і Емми.
   Привітавшись з усіма, хто був у кімнаті, закохані сіли навпроти Микити та Злати. У вітальню увійшов Бажан і одразу зайняв своє місце біля Емми.
   Святослав невоволено видихнув, але це почула лише Емма.
   — Доброго ранку, Еммо. — Шовковий голос Бажана звернувся до сусідки за столом.
   — Доброго. — Емма ледь усміхнулась.
   — Готові до екстриму? — запитав він.
   — До якого? — її очі розширились.
   — Я про санчата. — Добра і дуже приваблива усмішка заграла на його обличчі.
   — Не дуже… — зам’ялась Емма.
   — Народ, — перервав усіх голос Павла, — нумо усі на «ти», - живемо під одним дахом.
   Усі закивали, погоджуючись з господарем дому.
   — Святославе, ви полюбляєте швидкість? — блиснула очима Аліса.
   — В деяких речах так, - а в деяких ні. — Відповів він.
   — В яких саме? — продовжила штурмувати запитаннями Аліса.
   — Про, що ми зараз говоримо? Автомобілі чи…
   — Про усе… — томно мовила дівчина, іноді кусаючи грайливо губу.
   — Якщо брати авто, то лише там, де немає ризику ні для мене, ні для інших. А якщо санчата, — засміявся він, — то тут сам Бог велів додати швидкості.
   Усі присутні розсміялись.
   Емма слідкувала за хижачкою Алісою і геть не забувала споглядати на Злату, - перше захоплення Святослава. Вона помічала, як Злата незручно почувається в присутності Казанови. Потім Емма перевела погляд на коханого і почала вдивлятись, чи бува він не подивлюється на цих краль. Проте, жодного разу він не дав приводу погано на нього подумати. Це її трішки заспокоїло… трішки. Треба бути насторожі.
   Святослав, тим часом, споглядав за діями та поведінкою Бажана. Ловелас ще той… Янгольська усмішка, - не обдурить його, він знає таких як цей Бажан. Причипився до Емми… щей всівся поруч. Святослав відчув, як заболіла шия, виглядаючи через Емму, на ловеласа. Він нервував, коли той пропонував Еммі тарілку зі смаколиками, або просто запитував про Карпати… Проте… Емма жодного разу не дала приводу, закипіти від ревнощів з її сторони. Вона привітно відповідала, але без натяків на флірт. Це заспокоювало… але не на всі сто… Тому потрібно дивитись в обидва ока.
 
   Стоячи на величезній гірці, Емма трусилась не лише від холоду, але і від страху зломати собі ногу, або повибивати зуби, - скотившись на санчатах.
   — Ем, ти як? — запитав Святослав.
   — Боюсь. — Чесно зізналась вона.
   — Тоді не треба. — Святослав тепло усміхнувся їй.
   — Тоді я не буду. — У відповідь усміхнулась вона, таким чином, дякуючи за турботу.
   — Святославе, допоможеш мені… — Аліса всілась на санчата і знизу вверх кліпала своїми віями до Святослава.
   — Звичайно. — Він навіть не подивився у бік Емми, йому вистачало її погляду в його спину. Мороз по спині від цих синіх очей.
   Святослав підштовхнув Алісу і та весело з вереском поїхала по гірці, а за нею Злата та Микита.
   — Я передумала. Допоможи. — Сціпивши зуби, Емма гордо подивилась на Святослава.
   — Ти ж боїшся… навіщо це все? — він насупився.
   — Давай кажу! — топнувши ногою, Емма обійшла санчата і всілась в них.
   — Ем… якщо це все через Алі… — Святослав не договорив, бо Емма не дала такої змоги, перебивши його.
   — Тобі, що важко підштовхнути… тоді я попрошу когось іншого… — Емма огляділась.
   Святослав прослідкував за її очима і невдоволено хмикнув. Перед їхніми очима був Бажан…
   — Щоб потім не скаржилась, якщо буде страшно. — Фиркнув він.
   — І не буду! — так само фиркнула вона.
   Святослав засміявся.
   — Мила моя, може не треба? — він м’яко та ніжно запитав.
   Емма подивилась вверх і потонула в його ніжних очах.
   — Я хочу спробувати. — Усміхнувшись, Емма підморгнула йому.
   — Тоді… — він узявся за спинку санчат, і перед тим, як підштовхнути їх – поцілував Емму. — Вперед!
   — А-а-а! А-а-а! А-а-а! — Емма засмілясь після своїк криків і відчула, як поринула у дитинство. Знову… знову… Святослав дарує їй ці відчуття.
   Святослав дивився, як вона їде униз і сам всівшись, поїхав за нею. Майже наздогнавши її, на зустріч йому піднімалась Аліса, яка у цю саму хвилину спеціально зробила крок у його бік. Святослав встигнув затормозити… але Аліса виявилась гарною актрисою, – падаючи біля санчат, і тягнучи в обійми Святослава. Вчепившись за його куртку, вона повалила його на спину, а сама файно вляглась на ньому.
   Емма спостерігала за цією картиною і все гадала, як закопати цю «лисицю» у снігу, щоб її шукали рятувальники. Проганяючи думки, де Аліса під снігом декілка днів, а потім повертається додому – синя, як лід, Емма почала підніматись наверх, тягнучи санчата. Це не легко…
   Доки Святослав намагався звільнитись з ціпких рук Аліси, Бажан теж встиг прокататись і підніматись угору.
   — Я допоможу. — Мовив Бажан, забираючи з рук Емми санчата.
   — Дякую. — Емма усміхнулась.
   — Ну, як… сподобалось? — поцікавився хлопець.
   — Так! Дуже! — щиро мовила Емма, усміхаючись до тих пір, доки не дійшла до «Лисиці» і Святослава.
   Святослав підіймався сам і намагався допомогти дівчині.
   — Ем… — промовив Казанова.
   — Святославе… — Емма стиснула щелепу.
   — Гарно прокатались! — підсумував Бажан.
   — Ага. — Коротко відповів Святослав.
   — Алісо… все добре? — запитала Емма, надіючись почути, що Аліса вибила хочаб один із своїх білосніжних зубів.
   — Так, все чудово! Преземлення було вдалим,… що першого разу, що другого… — Вона глянула на Святослава.
   — Ем… — мовив Святослав, дивлячись у холодні очі дівчини.
   — Ну, що… ще раз?! — з вогником запитала Емма, дивлячись уперед. Вона не могла дивитись на Казанову… бо хотіла його прикопати разом з Алісою в снігу.
   — Ммм… ти в азарті… — Бажан широко усміхнувся до Емми. — Тоді підіймаємось. — Він закрокував наверх.
   — Допоможеш, Святославе… — Аліса підштовхнула до нього свої санчата.
   Емма подивилась на хитре обличчя Аліси, а потім поглянула на Святослава, який не міг відмовити бідній дівчині.
   — Звичайно.
   Емма поспішила на гірку, а за нею і Святослав з Алісою. Коли дівчина робила останній крок, Бажан схопив її за руку і допоміг вибратись на височинь.
   — Дякую. — Прошепотіла Емма.
   Святослав кипів від злості і невдоволення. Яке цей Бажан має право її торкатись?! Заїхати б йому у пику і показати цим – кому належить Емма.
   Вибравшись на гірку, він віддав Алісі санчата і митю підійшов до Емми.
   — Що ти собі дозволяєш? — крізь зуби запитав він.
   — В порівнянні з тобою – нічого. — Хмикнувши, вона хотіла розвернутись тай піти, але Святослав, як завжди зупинив її.
   — Ем… не провокуй мене. — Його обличчя напружилось, кожен м’яз заграв на сердитому обличчі.
   — Знаєш, що?! — Емма блиснула своїми синіми очима на нього.
   — Що? — Святослав скоротив між ними відстань, притягнувши її у притул до себе.
   — Іди, розважай «пані» Алісу… — їхні губи були на відстанні подиху і це впливало на її впевненість. Коліна підкошувались… серце калатало,… а очі дивились на вуста, які вона так бажала.
   Святослав голосно сглитнув. Коли вона поруч, усі думки лише про одне. Закохати її, щоб немала сил сперечатись і вигадувати дурню. Її гаряче дихання обпікало його обличчя, він вдихав аромат її парфумів… голова йшла обертом. Його бажання було лише одне – зостатись знову наодинці у цьому будинку і кохатись… кохатись. І щоб жоден чоловік до неї не наближався на відстані двох метрів.
   — Я хочу, лише одного…— шепоче він, неполишаючи дивитись то на її вуста, то у вічі.
   — Чого… — Емма перестала дихати.
   — Бути з тобою… в тобі… — з бажанням мовив він.
   Емма сглитнула… затремтіла і уявила, як вони кохаються.
   Він нахилився, щоб поцілувати її, але чийсь крик змусив їх обернутись. Зітхала від болю Злата. Микита митю опинився біля дружини, і піднявши її на руки, поніс до хати. Все відбулось так швидко, що ніхто нічого не зрозумів.
   — Що сталося? — підійшовши до них, запитала Наталочка.
   Емма та Святослав лише і могли знизити плечима у відповідь.
   — Наталочко, пішли до хати. Запитаємо, що сталося… можливо потрібна допомога. — Павло узяв дружину за руку і вони попрямували у напрямку дому.
   — Напевно на сьогодні досить санчат. — Теплий голос Бажана пролунав за спиною Святослава.
   Святослав озернувся.
   — Так… напевно, що так. — Мовив він. — Збираємо речі і рушаємо.
   З цим командним закликом, вони усі почали збиратись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно