Ельфріда Елінек - Хіть, Ельфріда Елінек

взула туфлі на високих каблуках, адже замерзла вода навколо міцно скувала ґрунт, а заодно й нас разом з нею? Ми не наважуємося йти, якщо нам забороняє світлофор. Жінка вирядилася в якусь дурню! Вона сідає за кермо й робить ковток. Вона полоще зуби засобом, який захищає її від себе самої. Її затребуваний коханий не пропаде в снігу, він ще та штучка. Молодість коштує дорого сама по собі, навіть якщо зламаєш ногу. Молодість радіє власній силі, з якої зухвало пробиває собі дорогу, зодягнена в модне пальтечко, над яким роки ще не взяли гору. Подаруймо й бідним, і багатим радісний день, проведений на хвилях спорту, адже й тим, і іншим найчастіше доводиться долати цей далекий шлях. Аби дістати втіху від недоторканого снігу й дещицю порушення. Щоправда, багаті хочуть дібратися якнайближче до джерел стихій (там вони зможуть причаститися п’ятою точкою до білосніжного покривала чистої стихії). На них сиплеться сліпучий сніговий пил, вони немов породжені землею. А бідні прив’язані до фабрики й до своїх коханих удома і теж радіють снігові.

Пані директорова сідає за кермо, ретельно стоптавши по місту свою репутацію. Цікаві міські фізіономії, розпливаючись у посмішці, притискаються до шибок кондитерських. Вона п’яна від самої себе, вона вийняла пляшку з кишені шуби! Губи її посміхаються на морозі. Веселі пики за вітринами нахиляються, немов хочуть запасти їй просто в душу. Молоді жінки, на яких виснуть, стовбурчачись, їхні діти й сукні, саме зараз вирушають за покупками. Їм не хочеться пропустити видовище. Їм хочеться грати яку-небудь роль, таку, як у цієї жінки, вони б таки себе виявили! Пережити ясним днем фіаско в перукарні, до пари невдачі наших гірськолижників на олімпіаді, самій виймати з волосся ті штучки, на які накручують нас, жінок. Вони б на це ніколи не наважилися! Розглядайте своє відображення в дзеркалі без страху, адже зачіску легко змінити, якщо ми собі більше не подобаємося, дорогі дами.

І от ми стали іншою людиною, м’якою й розчуленою власною вродою. Адже в іншому пакуванні ми переісточуємося! Будь-яка щораз старша жінка платить свою ціну за миття, стрижку, укладання й насолоду життям. Щоб волосся зовні мало значно багатший вигляд, аніж наш банківський рахунок. Уся наша турбота, всі тістечка, у які ми вклали стільки зусиль, гай-гай, коли роботу було зроблено, ми з марними качанами напереваги безцільно бродили, поринаючи в сутінок вечора, ялозили їжу, мили й опускали голову на улюблені груди, що на чотирьох маленьких коліщатах відвозили нас у комору, щоб драїти пательні з рештками життя. А якщо цього ще не відбулося, то нас незабаром поміняють, після того як хто-небудь із жалем похитає головою й злість покриє обличчя сперечальників. І тоді в порожній, без меблів, кімнаті нам доведеться зачаїти дух, немов ми самі спустошені. Ми ніколи не прощаємо, щоправда, ми нічого не прощаємо й самим собі, коли ми із силою обрушуємося на тарахкотливі жорна людських почуттів, усе це безглузде. Незабаром нас якісно замінить хтось молодший, його вже зростили, вигодувавши новою якісною їжею! Чому саме я? Чому на мене, якій за сорок, валяться всі труднощі, чому я зважена й визнана заважкою на шальці терезів, коромисло яких відхиляється від мене в бік дитини? Тому що я намагалася пристосуватися до будь-якої несподіваної радості й купувала собі новий одяг.

Дружина директора сідає в машину й повагом рушає з місця, щоб добути собі Міхаеля, голос якого тим часом розноситься над гірськолижною трасою. Сміючись і голосно кричачи, немов поліцейський, він обганяє своїх друзів, так, він лускає від сміху, кепкуючи з них. Навіть уночі пам’ять його зберігає всі ті місця, куди він вирушить. Саме це й ніщо інше мається на увазі, коли заявляють, буцімто зустріли людину, налаштовану на таку саму довжину хвилі, на хвилясту лінію зачіски, що її, позіхаючи, спорудив моторошно модний перукар. Увага, закликаю всіх: не проґавте через це нову моду, що спочатку змушує нас недовірливо похитувати головою, а потім, обертаючи нашу думку на свою користь, частину шляху крокує з нами в ногу. Гляньте на мою голову й не лякайтеся витрат! Це нічого не коштує. Так, ми носимося з собою, поміщені в пластиковий пакет із найближчого спортивного магазину, в якому лежать канапки, не загорнені, як і ми. Нам це не допоможе. Не ми повинні стежити за дорогою, дорога повинна стежити за нами, перш ніж ми знищимо всю найближчу рослинність на п’ятсот років уперед. Міхаель, якщо він упаде, не лишить на схилі глибокий слід, як це робимо ми, неспритні лижники. Ми зовсім не квіти, але, всупереч усьому, хочемо прорости головою крізь стіну природи! А Міхаель — він здатен прокреслити слід у серцях своїх шанувальників! Він зі сміхом розповідає їм про свою вчорашню пригоду, про жінку, що її він узяв до себе на облавок, а потім знову зіштовхнув у воду. В’язку невдач звалено на плечі інших людей, і нас це зігріває. Потрібно просто підпалити хмиз, і ось в одну мить перед нами з’являються закохані губи, від яких віє ароматом свіжоприготованої страви. Жінка вже втратила витончену і ясну свідомість. Вона проводить рукою по волоссю і руйнує працю людей, під гарячим ковпаком яких їй довелося сьогодні вібрувати. Можливо, зараз перед її будинком стоять і чекають діти з ритмічної групи, яких твердою рукою відправили туди родичі. Начхати. Адже це всього лишень її хобі. Сини й дочки тих, хто стогне під тягарем злиднів. Тих, хто мусить плювати собі на долоні лише задля того, щоб доля викинула їх за ворота. Жінка вже забула й про них, і про себе. Вона їде в той бік, де кінчається гірськолижна траса, на якій вершиться право швидких. Їде туди, де туристи незграбно й неквапливо відстібають лижі або, зв’язані один з одним у парі покірних тварин, терпляче вішають на клямру підйомника важкі від життя сідниці.

Уперед, тільки вперед, назад ми не дивимось, адже позаду очей у нас немає. Жінка вгвинчується в землю високими каблуками. Любителі зимового відпочинку з подивом гойдаються, немов човни на рекламному плакаті з видами природи, на якому все відповідає один одному, й тільки одна ця жінка не вплітає свого голосу в хор загальних веселощів. Людська ріка невпинно несе свої хвилі схилом униз. Тим затишнішими й смачнішими ми станемо! О, ті туристи. У зеніті лижних костюмів женуться вони влітку з гори на пляж і, тільки-но приставши до морського берега, знову хочуть, щоб настала зима, аби опинитися там, нагорі, де вони