Андраш Беркеші - ФБ-86, Андраш Беркеші

Єва незнайома з доктором Сегеді. Це підкріплюється тим, що вона не могла назвати прізвища лікаря.

— А хто такий Шош? — перебив підполковника Коцка.

— Незабаром довідаєшся. Ясно одне: він не племінник Вільдмана.

Старший лейтенант почухав потилицю.

— Ми повинні охороняти препарат ФБ-86. На цьому банда має провалитися. Завтра почніть стежити за лікарем. Тільки обережно. Єву теж не випускайте з поля зору. Встановіть нагляд за сусіднім будинком. Треба довідатись, коли чути якийсь рух у квартирі дипломата. Рожі з завтрашнього дня йде у відпустку.

— Куди? Я про це не знаю.

— До Голубів, домробітницею. Треба оберігати старика. Ти будеш її залицяльником. Про деталі домовитеся з Рожі. Ясно?

— Так, — одказав старший лейтенант.

— Ну, коли ясно, то ходімо відпочивати, — оголосив Челеї.

Коцка завагався. Через якусь мить він нерішуче звернувся до свого начальника:

— Бело!

— Слухаю.

— Хотілося б тобі щось сказати, але не як начальникові, а як другові.

— Будь ласка, — підполковник серйозно глянув на свого друга.

— У мене склалося таке враження, що ти або зневажаєш мене, або не довіряєш. Ти доручив слідство мені і все ж займаєшся цією справою.

— Слухай, Коцко! — промовив Челеї, коли старший лейтенант закінчив. — Ні перше, ні друге твоє припущення не відповідають дійсності. Цілком можливо, що мені трохи більше відомо, ніж тобі. А не ділюся я з тобою, бо хочу, щоб ти навчився самостійно робити висновки. Збирай факти, зіставляй, складай з окремих деталей більш-менш повну картину. Якщо я ділитимуся з тобою власними припущеннями, ти сприйматимеш їх пасивно і перестанеш самостійно аналізувати факти. Мені хотілося б, щоб ти сперечався, висував свої аргументи. А цією справою я займаюсь тому, що вона дуже цікава. Фреді серйозний супротивник. Запиши собі питання, на які слід дати відповіді, знаходь ці відповіді. Зрозуміло?

— Так, зрозуміло, — чітко відповів старший лейтенант.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

5 листопада було по-весняному тепло. Туман розвіявся, і до восьмої години небо прояснилось. Жодної хмаринки, тільки над міською околицею плив сизо-сірий серпанок пари.

Іштван вийшов з машини. У нього був хороший настрій. Через кордон він на цей раз пробрався без усяких пригод. Провідник виявився дуже спритною людиною. Він знав район кордону як свої п'ять пальців. До того ж стояв густий туман. На австрійському боці Іштвана вже чекали. У нього ворухнулася неясна здогадка, що лист, який він несе, не вісточка від коханої, бо через любовного листа капітан Клерк навряд чи пішов би на такий крок. Він відганяв від себе ці думки. Краще не знати, що в листі. Тоді принаймні перед власним сумлінням залишишся чесним. Головне, що він усунув перешкоду, яка стояла на шляху до його навчання. Тепер дорога відкрита. Йому не терпілося скоріше потрапити до капітана Клерка і отця Пала.

Перед віллою Іштван вийшов з машини і натиснув кнопку дзвінка. Через кілька хвилин Йоганн відчинив ворота. Радісно схвильований хлопець всміхнувся байдужому лакеєві і поспішив уперед. Він пішов прямо в хол і тут дочекався Йоганна.

— Будь ласка, передайте отцю Палу, що я прибув, — звернувся до нього Іштван.

Йоганн без слів зайшов в кабінет священика. Через короткий час він відчинив двері і кивнув хлопцеві. Іштван поправив на собі костюм і рушив до дверей.

Переступивши поріг, він збентежено зупинився. Перед письмовим столом сидів незнайомий дебелий сивий чоловік років п'ятдесяти, одягнений у сірий костюм. Біля нього стояв молодий, широкоплечий елегантний брюнет з коротко підстриженим волоссям. На ньому був спортивний піджак бежевого кольору, сірі штани з дорогого матеріалу і гостроносі туфлі.

— Підходьте ближче, — кивнув йому старший.

Він говорив каліченою угорською мовою. Іштван пройшов вперед і зупинився біля письмового стола.

— Сідайте.

Іштван збентежено дивився на похмурого мужчину, потім ледве видавив з себе:

— Мені б отця Пала.

— Отцю Палу довелося спішно виїхати у Штати. Він, певно, не повернеться сюди.

— А капітан Клерк? — приголомшено спитав хлопець.

— Капітана Клерка призначено на іншу посаду. Сьогодні вранці він уже виїхав на нове місце служби.

Іштван тупо дивився перед собою. Він вкрай розгубився.

— Виконали доручення? — почувся голос дебелого мужчини.

Іштван ствердно кивнув головою.

— Дайте листа.

Хлопець мовчки дав тоненький конверт. Той розрізав конверт стальним ножем і вийняв папірець з прикріпленою до нього вузенькою фотоплівкою.

Іштван поволі почав усвідомлювати жахливу правду. Дедалі ясніше ставало для нього, яким недалекоглядним і довірливим він був, коли звірився отцю Палу і Клерку. Значить, це не любовне листування. В душі закипала лють. Але він поборов її. «Навіщо ж ти обманюєш самого себе? Хіба не знав з першої хвилини, що мова йде про щось інше? Признайся хоч самому собі, що ти знав це, але тобі хотілось вірити отцю Палу. Ні, не так. Не знав, тільки догадувався, що тут щось негаразд. Але це було просто неясне передчуття. Якби знав, то не взявся б за цю справу».

— Чиста робота, синку! — порушив тишу сивий чоловік. — Гарний вчинок, гідний патріота. Признайтеся, що не така вже й чортяча ця служба.

— Яка служба? — спитав хлопець. Він із щирим здивуванням глянув на американця. — Мені незрозуміло, пане, про що ви кажете.

Чоловіки переглянулися.

— Що вам незрозуміло? — озвався по-німецьки молодший. — Капітан Клерк передав нам, що ви погодились виконувати завдання розвідувального характеру.

— Це непорозуміння. Мова йшла про те, що мені допоможуть влаштуватися на навчання в один з американських університетів. Саме це мені пообіцяли отець Пал і капітан. Але якийсь полковник Донован…

— Немає потреби продовжувати, — перебив його дебелий чоловік. — Я полковник Донован. Мені відома ця історія.

— В такому разі… — полегшено озвався Іштван.

— Ви хочете поїхати в Америку?