Микола Капустянський - Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський

Інші мріяли з кращими частинами прямувати на схід і приєднатися до повстанців. Все ж треба було підготовляти грунт для евакуації за кордон, головно міністерств, або до переносу операцій на схід.

Несподівано приносять депешу ч. 3715. З нею блиснув на всіх нас яскравий промінь: доля посилає новий порятунок. Цікаве й важливе явище. Дві армії в Тарнополі в перших днях червня (1.VI) в часи найбільшої небезпеки (оточення наших армій – комбінований наступ польсько-большевицький, див. І-ІІ чч. ) роз'єдналися й кожна пішла окремо проти свого важливішого ворога.

Спочатку дуже пощастило обом арміям: вони били своїх супротивників і йшли до наміченої мети; проте, ті самі чинники викликали цілком аналогічні наслідки. Роз'єднаність зусиль і відсутність техніки негативно відбилися на операціях обох армій. В них майже одночасово скоїлася біда. Правда, у Наддніпрянської армії ще був якийсь вихід – піти на вороже запілля, Галицька ж, приперта до Збруча, мусить круто міняти напрямок своєї попередньої політики. Запілля обох армій накреслюють для себе шляхи на східній берег Збруча, обози СС прямують через Лянцкорунь-Скалу на захід від Збруча. Тому конче було потрібно повертати фронт проти одного ворога. В цьому був єдиний порятунок.

Згода Головного Отамана нa перехід ГА.

По коротенькій нараді з Головним Отаманом, схвалено рішення. «Вітати перехід Галицької армії за Збруч та всіма засобами скрасити й полегшити для неї цей важкий історичний крок».

Отже, важливе й відповідальне рішення диктатора Петрушевича й НК ГА – співпрацювати разом з Наддніпрянською армією проти большевиків – було схвалене спочатку цілком самостійно, без жодного впливу з боку Головного Отамана й його Уряду, і навіть для них несподівано. Наддніпрянці навіть не уявляли дійсних обставин на Польсько-Українському фронті (офіціяльних зносин між урядами за останній місяць не було, а надходили відомості тільки приватним шляхом).

З появою Галицької армії, ситуація на Поділлі мусіла круто змінитися. Об'єднані зусилля обох армій зведуть на нівець успіхи червоних. Треба тільки наддніпрянцям утриматися до переходу ГА й залишити для розташування її вільний і безпечний від ворога терен, а також ужити заходів, щоб за Галицькими відділами не посунулася за Збруч Польська армія, щоб остаточно знищити свого впертого ворога.

Тут же було складено телеграму, ухвалено її зміст Головним Отаманом і надіслано до НК ГА.

Ось її зміст:

ТЕЛЕГРАМА НАШТАДІЄВОЇ ч.00930 з дня 5.VІІ

Головний Отаман принципово згоджується на перехід ГА на східній берег Збруча, але з тією умовою, що по переході р. Збруч ГА має зайняти район Ожигівці – Купин – роз'їзд Нарковичі – Городок – Купель – Смотрич – Черч – Голосків – Шустівці, всі пункти включно. Так само Головний Отаман годиться на перешивку колії від Гусятина до слідуючої станції, про що даються відповідні зарядження Міністерству Шляхів.

З північної сторони визначеного для Галицької армії району, ворожі банди тиснуть наші невеличкі відділи, через що для забезпечення району скупчення ГА з півночі, необхідно негайно висунути відділи від Сатанова й Волочиська на північний кордон приділеного для Галицької армії району.

Українська Наддніпрянська армія та її Головна Команда приймає Галицьку Українську армію, як братню, й усім їй допоможе, що в її силах. Головний Отаман дає наказ у цій справі належним установам і має тверду надію, що тимчасове лихо зміниться, й обидві армії, з'єднавшися в одно нерозривне ціле, в швидкому часі побачать кращі дні.

Отаман В. Тютюнник.

Як бачимо з тексту цих телеграм, вони сходяться в усіх точках. Тільки Штаб Дієвої армії пропонує для розташування ГА більш північний район, з метою використати частину ГА для того, щоб знову відібрати важливий вузол Проскурів.

Така офіціяльна історія цього нового зближення Галицької й Наддніпрянськоі армій і, здавалося, легко його було перевести в життя. На ділі ж, як побачимо далі, різність структури урядів, попереднього виховання й культури викликали, починаючи від перших кроків і кінчаючи останнім розривом, багато непорозумінь, нарікань і нещасть.

Тому ми постараємось, скільки вистарчить наших малих сил, коротенько схарактеризувати уряди Наддніпрянський і Наддністрянський, і вдачі наших армій.

Риси Австрійської армії.

Галицька армія. Подамо коротеньке порівняння між арміями УНР і Галицькою. Галицьку армію скомплектовано майже виключно з тих елементів, з яких складалася Австрійська армія, тому цілком зрозуміло, що ГА, як її спадкоємиця, мусіла зберегти деякі риси, аналопчні з Австрійською.

Ось ці риси. Позитивні: організованість, нахил до муштри і карність навіть у дрібницях, акуратність, упертість і витривалість в боях суцільним фронтом із забезпеченими крилами, порив в атаці, одначе без належного завзяття та настирливости довести її до кінця за всяку ціну, як це властиве німцям і росіянам. («Зайва розкіш утрат при атаках» – такі закиди робило вище австрійське командування в своїх звітах про російські частини).

Негативні: зайва централізація, страх за свої фланги та запілля, велика обережність у маневрах на одшибі, відсутність взаємної виручки (різномовність армії та ворожнеча між різними націями); до того, при відвороті австрійці швидко губили всяку впертість, досить легко підпадали паніці й боялися кінних атак (особливо – козачих).[24] Оточені, вони досить легко й охоче йшли в полон, що з'ясовується причинами політичними й національними.

Ще помічалася у них відсутність широкої ініціятиви і чекання детальних розпоряджень і наказів зверху.

Треба зазначити, що в Австрійській армії доброю славою користувались мадяри, дуже активні під час походу й уперті при обороні, а також і слов'янські полки, надто «руські» (тирольці сходу) тільки не на східньому фронті. Відомо, що найважчі завдання покладалися на італіиському фронті на ці «руські» полки, і вони їх виконували непохитно з самопожертвою. Пригадаймо тільки Ізонцо і