Алан Маршалл - Шепіт на вітрі

сурмачі. Коли всі зійшлися, вони так голосно засурмили, що дехто натягнув капелюхи на вуха.

Сурмачі засурмили вдруге, і баньїп оголосив:

— Король і королева.

Рицар, який колись зумів утекти від нищівних струменів баньїпа, з переляку впав з коня.

Король і королева вийшли з бокових дверей і сіли на найліпші трони. Народ стримано привітав їх. У відповідь король підніс руки вгору й зімкнув їх у привітанні — по-діловому, але з гідністю.

І тут баньїп урочисто проскандував:

— Принцеса Лована і принц Пітер!

Усі почали кричати і не змовкали, поки молодята сіли на трони, які значно поступалися оздобленням королівським.

— Сіра Шкурка і горбань Мик! — вигукнув баньїп.

Увійшли друзі Пітера. Сіра Шкурка, маючи за вухом рожеву мальву, справляла враження вельми гречної особи. Горбань Мик у штанях для верхової їзди і зі шпорами на чоботях хоч і не був схожий на вельможного пана, виглядав як найкращий у світі вершник. Вони сіли на трони, які вже давно треба було вижбурнути на смітник. Лована й Пітер не були в цьому винні. Як організатор весілля за вигляд тронів відповідав король.

Баньїп тільки-но збирався оголосити церемонію весілля відкритою, коли спалахнула блискавка. В крутому віражі, із свистом розтинаючи повітря, перед подіумом приземлилася відьма. Її волосся зайнялося полум’ям. Вона була така переобтяжена фотоапаратами, що мітла ледь витримувала цю вагу. Відьма вже зробила дистанційний знімок подвір’я замку з Місяця і тепер поривалася зробити кілька фото зблизька. Вона прилаштувала перед подіумом два чи три апарати на триніжки і почала неймовірно швидко знімати зі спалахом. Спалахи були надзвичайно гучними і такими яскравими, що сонце виглядало тьмяним у порівнянні з ними. Люди скаржилися, що після кожного спалаху ще п’ять хвилин нічого не бачать. Це означало, що вони взагалі нічого не бачили, бо відьма клацала апаратами без упину.

Єпископи не звертали на неї ніякої уваги. Вони молитовно здійняли руки і походжали туди-сюди подіумом. Лована й Пітер стояли пліч-о-пліч перед вівтарем. Кожному з єпископів кортіло самому здійснити обряд одруження, адже весілля принца й принцеси трапляються не часто. Вони метушилися один в одного під ногами, штовхалися, і дехто стверджував, що через цю плутанину Пітера й Ловану повінчали двічі.

Коли вінчальна церемонія скінчилася, Пітер виступив з промовою. Він сказав:

— Я хочу зробити кожному з вас подарунок. Прошу всіх пройти повз подіум. Але спершу я вручу подарунки королю й королеві.

Він підійшов до тронів і дав королю й королеві по чарівній пелюстці. Спочатку королева з огидою відштовхнула подарунок і сердито мовила:

— Не робіть з весілля фарсу.

Але, коли Пітер усе ж таки зумів утиснути чарівну пелюстку їй у руку, вона раптом змінила свій тон:

— О, ви найдобріша людина в усьому світі! Я дуже вдячна вам.

Вона всміхнулася, почала посилати рукою поцілунки всім присутнім і стала дуже милою.

Інакше подіяла чарівна пелюстка на короля. Він по-справжньому страждав. Раніше йому подобалося накопичувати гроші. Тепер же, коли він став улюбленим і потрібним, йому хотілося допомагати людям, поділитися з ними своїм багатством. Тоді, коли гримаса внутрішньої боротьби відобразилася на його обличчі, Пітер і Лована роздавали всім присутнім чарівні пелюстки. Незабаром уже всі мали по пелюстці й обличчя людей випромінювали щастя.

Біля подіуму стояло кілька жінок з малятами на руках.

Король раптом спустився до них і почав цілувати дітей. Матерів це надзвичайно зворушило.

Відтак король знову піднявся на подіум і покликав свою варту.

— Візьміть ці ключі і відімкніть мою комору. Принесіть сюди дві скрині з золотом. Я хочу усім присутнім подарувати по п’ятсот доларів.

Варта кинулася виконувати наказ короля, а він сів на трон і пробубонів:

— Що це, до біса, трапилося зі мною? Напевно, я з’їхав з глузду!

Коли варта повернулася і принесла скрині, король відімкнув їх ключем, якого тримав у кишені, і вручив кожному з тих, хто був на подвір’ї замку, по п’ятсот доларів.

Бідні люди були приголомшені. Дехто плакав від радості, бо тепер їм можна було не хвилюватися щодо цін на садовину та городину. За ці гроші вони могли купити все, чого потребували.

А король ставав дедалі щасливішим. Свою наступну промову він адресував своїм кухарям:

— Ідіть на кухню й відріжте кожному по шматку яловичини на недільний обід.

Навіть подобрілій королеві здалося, що це вже занадто.

— Нарізайте по половинці,— прошепотіла вона крадькома.

— Роздайте по два шматки кожному, — крикнув король, ігноруючи поправку королеви.

Кухарі побігли на кухню і незабаром уже роздавали людям м’ясо.

Деякий час Лована спостерігала це, а потім нахилилася до Сірої Шкурки і стиха мовила:

— Чи не можеш і ти піти й узяти два фунти ковбасок на вечерю для Пітера й горбаня Мика. А я їх пізніше підсмажу.

— Не турбуйся про це, — заспокоїла її Сіра Шкурка. — Нам не треба думати про те, де дістати їжу. Я можу взяти все що завгодно із своєї сумки.

— О! Я зовсім забула! — радісно вигукнула Лована.

— Час рушати, — сказав Пітер і потиснув людям руки на прощання.

Коли люди побачили, що друзі от-от залишать їх, усі попрямували до великого дерева, де стояли на прив’язі коні. І король та королева, і баньїп та обслуга Ловани прийшли проводжати їх. Принцеса всіх розцілувала. Король і королева дуже сумували, що донька їде від них.

— Я відвідуватиму вас раз на місяць, — запевнила принцеса батьків.

Пітер допоміг їй сісти на білу кобилицю, потім скочив на Місячне Сяйво. Горбань Мик на Вогнексі першим поїхав по дорозі до лісу. Баский, вогненно-рудий Вогнекс форкав, закидав голову і вигинав дугою шию. За ним верхи на білих як сніг конях мчали красень і красуня. Поруч стрибала Сіра Шкурка.