Борис Ілліч Олійник - Таємна вечеря

Софія в сивій давнині. І ворон на хресті — питальним знаком. І раптом: чи примарилось мені, Чи й справді вершник звівсь у стремені В тяжкій потузі Слово народити? От-от, здалось, отверзнуться уста. Та нагло тишу, у віки сповиту, Сколошкала базарна суєта. І гетьман з виду потемнів грозово, Окам’янівши знову на півслові. Тим часом на майдан ізвідусюд Сипнув, як просо, іграшковий люд. Гей, зчинилась метушня На Майдані Вічнім. Звідусіль, як мурашня, Сунуть чоловічки. Хоч дрібненькі, та меткі Землячки-хазяйчики. Не Богдани, а такі, Знаєте, богданчики. Не Шевченки — шевчуки, Не співці — кобзарики... Облаштовують лотки На товар, гендлярики. Та усі — один в один, — Гейби із плаката: Шаровари — кармазин, І лялькові плахти. Всі неначе й різні, І — однаковенькі. Кожен має бізнес, Свій, хоч і маленький. Розкладають полички, Яточки зугарні. Та пускають кулачки За місця базарні. Таке дрібне, а тісно на майдані: Вже обліпило постамент Богданів І підступає до священних брам. А той, меткий, пронозливий, мов шило, Уже, дивися, розкладає крам На патріаршій страдницькій могилі. ...На поштамті мелодійно Обізвались дзигарі. Починають лицедійство Новобутні гендлярі. Наперед іде товар Ще з дідів-прадавній, Коби чортів газетяр Не шкрябнув нагально, Що, мовляв, у нас базар — Не