Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

На набережній було багатолюдно, і Кощій відчув себе у відносній безпеці.

Біля виблискуючого вогнями і скляними вітринами магазину «Товари для жінок» йому здалося, що відчув на собі чийсь погляд. Він різко зупинився і озирнувся. Цей несподіваний маневр врятував йому життя. Стрижена брюнетка, що якраз проходила у скляні двері, упала на коліна, тримаючись руками за живіт. Між пальцями в неї сочилася кров.

Хтось несамовито заверещав. Натовп кинувся врізнобіч. Якийсь товстун з очима-блюдцями, з яких ледве не вискочили зіниці, налетів на Кощія і збив його з ніг. Кощій підхопився і пірнув у найближче підворіття. Виття сирени на мить заглушило крики:

— Стояти, міліція!

Кощій раптом зрозумів, що кричать йому. Знаючи, що зустріч зека з міліцією нічим хорошим не закінчиться, він перебіг через двір, переліз паркан і змішався з натовпом.

Неонові вогні освітлювали вулицю тремтячим світлом. Кощію здалося, що на нього озираються. Він зайшов у будку таксофона і озирнувся. Ніхто не звертав на нього уваги. Він полегшено зітхнув і набрав номер телефона відповідального секретаря «Вечірньої Ялти»:

— Ви вмістили повідомлення про зникнення дочки бельгійського бізнесмена О’Тула? — спитав він. — Я міг би повідомити йому дещо.

— Я слухаю вас, — відповіли на іншому кінці дроту.

— Але я хотів би повідомити це особисто О’Тулу…

На іншому кінці дроту довго мовчали. Схоже, радились, чи варто давати адресу незнайомій людині. Нарешті зважились:

— Номер 605 готелю «Ореанда».

Чоловік у сірому плащі постукав монеткою в скло.

— Дякую, — сказав Кощій, повісив трубку і відкрив двері. В щілину протиснулася рука. В руці похмуро виблискував ствол пістолета «ТТ» з глушником.

— Чого вам треба? — спитав Кощій. В будці таксофона голос пролунав глухо і дивно, наче належав не йому.

— Пакет, — відповів той чоловік і зробив рух стволом у напрямку пакета, який тримав Кощій.

Кощій рвонувся вбік і з усієї сили причинив двері. Чоловік скрикнув, але пістолет втримав. Пролунав виляск, наче поряд проткнули гумову кулю. Позаду задзвеніло скло. Куля вдарила Кощію в плече. Кабіна таксофона наповнилася пороховими газами. Чоловік в сірому плащі за дверима застогнав і упав на коліна. Кощій схопив теплий ствол пістолета і почав викручувати його. Пролунав другий виляск, пістолет сіпнувся знову, задзвеніло скло і завила сирена.

Знемагаючи від кашлю і майже втративши зір від роз’їдаючих очі порохових газів, Кощій вискочив з таксофона, з усієї сили ударив чоловіка коліном в обличчя і побіг вулицею.

В мороці, змішаному зі смогом, вулиця пульсувала червоно-зеленими вогнями світлофорів. Перехожі кидалися від нього врізнобіч. Трель свистка погнала Кощія на проїжджу частину. Він ледве ухилився від жовто-синьої «Волги» з мигавкою і, не звертаючи уваги на рух, помчав на другий бік вулиці. Пробігши квартал, Кощій звернув у провулок. В чорному небі рожевий неон вимальовував слово «Ореанда» навиворіт. Він підійшов до готелю з тильної сторони. Попереду шуміла вулиця і палали вогні на щоглах шхуни-бару «Еспаньйола», а тут, у провулку, було пусто і тихо.

Дві молоденькі дівчини в шкіряних «міні», мабуть, дожидаючи своїх хлопців, палили. Одна, зазирнувши за спину подруги, побачила Кощія. Очі в неї округлилися, вона охнула, позадкувала і, потрапивши каблуком в грати водостоку, гепнулася на асфальт. Міні задерлося, відкривши чорні мереживні трусики і верх ажурних панчіх. Кощій поглянув на себе і раптом зрозумів, що стискає в руці пістолет. Він засунув його в кишеню. Друга дівчина пронизливо заверещала. Кощій пірнув у найближчі двері.

Тут висіли білі халати, ковпаки і пахло вареним рисом. Кощій натяг халата і пішов вгору по кам’яних сходах з бронзовими крученими перилами. Сходи змінив коридор з паркетною підлогою і килимовою доріжкою.

Офіціант у білому смокінгу і чорних брюках, з тацею під пахвою здивовано глянув на нього, але нічого не сказав. Кощій звернув у другий коридор, піднявся на кілька поверхів вище.

Скрізь було одне й те ж — шеренги оббитих жовтою шкірою дверей і червоні килимові доріжки. Номер 601, 602… 606. Він штовхнув двері.

— В чому справа? — сивий повний чоловік у білій сорочці і брюках на підтяжках позадкував від нього вглиб кімнати. У нього був французький акцент — з наголосом на останньому складі. Чоловік взяв телефонну трубку — рука у нього тремтіла.

Кощій опустив очі — на передпліччі почала проступати кривава пляма. Його трохи не знудило, і легке запаморочення примусило присісти на край столу. Він розстебнув халат і подивився на передпліччя. Під халатом була розірвана сорочка, кривава пляма на ній вже досягла ліктя.

— Чого ви хочете? — ще раз запитав чоловік. Його рука тим часом крутила диск телефона.

— Не кваптеся. Я прийшов з добрими намірами, — Кощій, похитуючись, дістав з кишені шпильку у вигляді метелика з двома діамантами замість очей. — Два тижні тому я бачив, як ваша дочка сіла в автомобіль з відомим садистом