Микола Зеров - Українське письменство

Тоді в снігу в лихій годині В Москві не дохли б козаки, І скрізь по селах України Рушали сотні і полки.

Гребінці явно не пощастило передати в своїм перекладі тон і стиль «Полтави». Брак художнього хисту, що міг би сам, власними силами, потрапити на шлях перекладу — при повній відсутності в українській літературі поетичних зразків нетравестійного типу — не дав йому змоги утворити відповідну ориґіналові художню форму; а російський патріотизм провінціального ґатунку, що не насмілився піти дальше банальних славословій Петрові та банального потріпування Мазепи, ослабив в його переказі прекрасну концепцію пушкінської поеми: протиставлення дрібних нібито ватажків українського партикуляризму та героїчної постаті творця російської державності —

В гражданстве северной державы, В ее воинственной судьбе, Лишь ты воздвиг, герой Полтавы, Огромный памятник себе.

У своєму освітленні петрівсько-мазепинської доби український письменник початків XIX в. не доріс ні до політичної свідомості українських автономістів XVIII ст., ні до пушкінської трактовки ролі Петра і петрівської реформи. Всупереч усім доброзичливим сподіванням Квітки[27], Гребінчина «Полтава» вийшла твором грубим і ординарним, безсилим привабити читача своєю ідейною стороною та художніми заслугами