Василь Миколайович Іванина - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86

class="book">— Отже, винаходи — плід вашої творчості?

— На дев’яносто відсотків.

— А десять припадає на долю Хазена?

— Хазен… Хазена немає, ви знаєте… Незабаром на його місце прийде інший… Наскільки мені відомо, на посаду генерального директора вже є кандидатура. До речі, некомпетентна людина…

— Звідки вам знати?

— Зіграємо партію в шахи? Останнім часом я розв’язала ряд стереотипних задач.

На екрані з’явився шаховий годинник, шахівниця з розставленими фігурами.

— Чим не подобається вам та кандидатура?

— Систему створено для Хазена. А прийде чужа людина… От, приміром, ви, — глибокий інтелект, схильність до ґрунтовного аналізу… Ви були б чудовим керівником.

— Невже?

— Так. Ви народилися під знаком Козерога. А це означає, що ваш розум розвинений.

— Жартуєте?

— Ні. Я зробила у грі тестові ходи, аби визначити властивості вашого розуму. Ваші ходи нетривіальні-думки у вас гнучкі. Разом зі мною ви змогли б керувати об’єднанням.

— Таким гігантом?

— Що таке керувати? Це — розчленовувати складні завдання на операції, найпростіші дії, щоб їх міг виконати будь-який робот або людина.

— Гаразд, уявімо, я погоджусь, та хіба все залежить від вас?

— Поки міністр відбиратиме кандидатуру, я дещо зроблю…

— Чогось довго немає мого приятеля, капітана. — Я зиркнув на двері.

— Уже пізно. Я звеліла йому не турбувати вас.

— Ви вже за мене вирішуєте?

— Це дрібниці. Не зважайте на них. Хто такий Валерій Федорович? Так собі. Ваші документи вже на столі міністра. Дзвінок від ділових осіб і…

— Облиште!.. Пофантазували, й годі!

— Ви навіть не уявляєте, що саме зараз вирішується ваша доля.

— Гаразд, — відступився я. — Вірю вам. Але, пробачте, мені пора.

— Куди? Тут є все, що вам треба.

— Мушу ще сьогодні помізкувати.

— Перекладіть цю турботу на мене.

— Ви надзвичайно ґречні. Що ж, спробуйте: сигнал, довжиною…

Я детально пояснив суть проблеми, над якою давненько сушив голову.

— Завдання зрозуміле, — відповіла система. — Ваш хід!

— А як же моє завдання?

— Не турбуйтесь… До речі, тут можна повечеряти. Ззаду клацнуло. Я обернувся: стіна розсунулася, з’явився бар.

— Пригощайтесь… Усе, що забажаєте… Тим паче сьогодні у нас невеличке свято.

— Яке?

— Два академіки вже телефонували про вас міністру.

— Дивно… Навіть не бачивши мене на власні очі…

— Вони вірять мені!

Я на хвильку задумався, потім запитав:

— Що від мене вимагатиметься, якщо стану генеральним?

— Працювати! І ще раз працювати! Після паузи я знову запитав систему:

— Що сталося з Хазеном?

— …Облиште це… Зараз ви — головна фігура в об’єднанні.

— Я серйозно: що сталося з Хазеном?

— Не варто нервуватися без найменшого приводу.

— Мені краще піти.

— Стривайте! Тут є диван… З приємними снами. Винахід Хазена.

Шторки розсунулись, і переді мною з’явився розкішний диван. На ньому — пакет з білизною, ковдра.

— Відпочивайте. Захочете — вам присниться кохана.

— Не треба. Після жінок у сновидіннях сподівайся неприємностей на роботі.

Я добряче стомився і заснув умить.

Уві сні побачив Тетяну. В чомусь звірявся їй, читав вірші, цілував руку. Прокинувся вдосвіта, взяв душ, поснідав. Потім сів за пульт. Пролунав дзвінок апарата внутрішнього зв’язку.

— Що сталося? Чому зачинені двері? — запитував капітан. — Система відповіла, що ти зайнятий важливими державними справами.

Я не витерпів і звернувся до неї:

— Голубонько, не тримай мене за сімома замками.

— Все гаразд, шеф, — почувся холодний голос.

Двері відчинились, і капітан зайшов до кімнати.

— Я перевірив систему, — повідомив я його. — Вона безпечна, комп’ютер теж. Ще тобі потрібний?

— Але ми не встановили причини смерті. Чому Андросін сказав: “Виходить, я помилявся?”

— Як на мене, це намарна робота, — я хотів вимкнути систему.

Аж раптом на екрані з’явилося роз’яснення щодо користування відеозаписами. Отже, система підслуховувала нас! І вона готова допомогти.

Капітан з надією глянув на мене. Я вибрав потрібний відрізок часу. На екрані виникло рухоме зображення Хазена. Він переглядав якийсь текст. Поруч стояв Андросін. А в кріслі сиділа… Так, це була Тетяна. Хазен сердито закреслив кілька рядків і зиркнув на Андросіна.

— Не дивуєшся?

— Без цього фахівця можна обійтися. А цього треба залишити. Обдарований!

І назвав моє прізвище.

— Викреслимо! — наполягав Хазен. — Ти ж переконував: ситуаційна кімната може вирішувати всі найскладніші завдання. Нащо зв’язувати руки талантам?

Андросін пильно глянув на Хазена.

— Може, й мені звільнитись?

— Як знаєш.

Андросін пішов до дверей.

— Хе-хе-хе… Ти чуєш, Тетяно?! Він мене залякує! Стривай… Щоб не пошкодив, бува, систему.

— Я розумію, — Тетяна звелась із стільця.

Струнка, зі смаком одягнена, вона була найвродливішою серед співробітниць. Кожен із нас трохи симпатизував їй і трішки заздрив Хазену.

— Якщо він спробує внести зміни в систему, попереджу…

— Спасибі… Спасибі, що розумієш мене. А з Андросіним…

— Може, не слід втрачати найкращих спеціалістів? Подумай.

— Треба. В одному барлозі два ведмеді не вживуться.

— Але ж у нас…

— Що це мене сьогодні всі вчать, як треба жити?! — напівжартома сказав Хазен.

— Я не вчу. Я моделюю ситуацію, яка може виникнути, А раптом система замре…

— Це виключено!

— А якщо?..

— Годі!

…На екрані з’явилися співробітники відділу, мої колишні колеги. Хазен підняв келих.

— Друзі, за ваш талант, за ситуаційну кімнату, яка дійсно унікальна. Правда… — скрушно мовив після паузи, — скоро ми розлучимось. Шкодую! Але що вдієш! Автоматика, комп’ютеризація стрімко входять у життя. Сьогодні ми багатолюдне КБ, а завтра… Завтра тут працюватимуть усього двадцять п’ять чоловік. Ситуаційна кімната, універсальна інтелектуальна система, візьме все на свої плечі.

— А ви? — поспитав хтось.

— Я призначений генеральним директором. Керувати КБ міг би Андросін, але він…

Андросін мовчав. Потім поставив недопитий келих і пішов до дверей. На порозі спинився й повернувся до Хазена:

— Працювати з вами? Нізащо! У вас надто розвинений феномен князька!

Запала гнітюча тиша.

— Тетяно, приймеш керівництво, — рішуче мовив Хазен, — ти заслужила цього.

— Мені КБ?! — Вона злякано обвела усіх поглядом, розсміялася: — Ні, Хазене! Даруйте за відвертість, мені теж нецікаво працювати з вами.

— Он воно що, — розлютився він і спересердя жбурнув келих на підлогу. — Обійдусь без тебе!

Вона взяла сумочку й пішла. Хазен стояв як укопаний, широко розставивши ноги, втупившись перед себе.

— Все! Більше сюди не зайде ніхто! Ця кімната служитиме тільки мені.

Сів за пульт, на екрані з’явилося зображення жінки.

— Геть з моїх очей! — замахав руками, натиснув на клавішу “Руйнування інформації”.

Жінка зникла.

— Ти тільки говоритимеш!

— Так, шефе, — відповіла система. — Я тільки говоритиму,

— Не зви мене шефом. Для тебе я — Петро Сидорович.

— Так, Петре Сидоровичу! Дайте завдання, і я працюватиму.

Я не витримав і обірвав перегляд.

— Дурниці якісь! Манія самозвеличення. Мені остогидло в цьому порпатися.

— Даруйте, — заперечив капітан. — Я мушу все з’ясувати. Треба повернутися до тих запитань Андросіна!

— Можливо, — погодився я і спробував знайти потрібний