Джон Гришем - Інформатор

— Хто цей чоловік?

— Я не знаю, присягаюсь.

Майкл потер очі. Раптом він зітхнув і запитав:

— А їхні портфелі?

Грітт знову похитав головою.

— Їх теж не було.

— Мені потрібно сісти.

Майкл впав на стілець, що стояв поряд. Він був шокований і не міг відвести погляду від розкладених на столі речей.

— Хочете випити води? — запитав Грітт.

— Так, будь ласка.

У тих портфелях були документи, а у них вся інформація. Майкл відчув хвилю нудоти, коли подумав про те, як Ванн Дюбос і Клаудія Макдовер їх переглядають. Там фото чотирьох будинків, знімки самого Дюбоса і Клаудії по дорозі на зустріч, а також ті, де суддя поспішає на літак до Нью-Йорка, детальні звіти з подорожей, копія скарги Грега Маєрса, нотатки Саддел — усе. Абсолютно все.

Майкл ковтнув води із пляшки й витер піт з чола. Зібравшись на силі, підвівся:

— Я повернуся завтра по ці речі й огляну машини. Зараз мені потрібно в офіс. Будь ласка, збережіть усе це.

— Це наша робота, сер.

— Я візьму її ключі, якщо ви не проти.

— Без проблем.

Майкл забрав ключі, подякував констеблю й залишив відділок. Він зателефонував Джастіну Беррову з РСП і наказав йому терміново піти до квартири Лейсі й знайти менеджера. Пояснити, що сталося, й повідомити, що у боса Лейсі є ключі й він уже прямує сюди. Оскільки вони не знали коду сигналізації, потрібен був менеджер, щоб розблокувати її.

— Залишайся у квартирі, поки я туди не приїду. Стеж, щоб ніхто не заходив і не виходив звідти, — сказав він.

По дорозі до Таллахассі Майкл намагався переконати себе, що Лейсі та Г’юго, хоча це й було малоймовірно, не брали з собою портфелів. Вони ж не були їм потрібні, правда? Це було пізнє рандеву з невідомим свідком. Хіба на таке беруть із собою якісь папери? Проте він знав, що вони, як і будь-які інші детективи чи кожен порядний юрист, рідко їздили на зустрічі без старого доброго портфеля. Він дорікав собі за слабку політику захисту документів у РСП. Чи взагалі була в них якась політика? Усі розслідування вони вели конфіденційно, з досвідом навчилися захищати свої документи. Це і так усі розуміли, а тому він ніколи не вважав за потрібне нагадувати працівникам про необхідність оберігати певні речі.

Двічі він зупинявся, щоб випити кави та розім’яти ноги. Подолати втому допомагали телефонні розмови. Гейсмер зателефонував Джастіну, який в цей час перебував у будинку Лейсі. Менеджер не дозволив йому увійти, доки не прибуде бос із ключами. Попиваючи каву, він поспілкувався із двома репортерами, що зателефонували до офісу. Потім розмовляв із Верною та її сестрою. Не дивно, що вона була небагатослівною. Верна була у кімнаті з двома старшими дітьми. Він хотів попросити, щоб хтось пошукав портфель і телефон Г’юго, але момент був не найбільш вдалий. У них і так багато проблем. Секретарка організувала конференційний дзвінок для співробітників, під час якого він міг відповісти на усі питання. Зрозуміло, що всі були надто шоковані, щоб працювати.

Менеджер наполіг на своїй присутності, коли вони увійшли до квартири Лейсі. Майкл підібрав ключ і відчинив двері, менеджер швидко відключив сигналізацію. Френкі, французький бульдог Лейсі, скавчав, вимагаючи їжі й води, і уже встиг зчинити безлад у кухні.

— Давайте я погодую цього терориста, а ви покваптесь, — сказав менеджер.

Поки він шукав собачий корм, Майкл і Джастін переходили з кімнати в кімнату. Джастін знайшов портфель Лейсі на стільці в її кімнаті. Майкл обережно відкрив його й дістав блокнот і дві папки. Це були офіційні папери РСП, на кожному з них стояв серійний номер, і вони містили всю цінну інформацію. iPhone Лейсі заряджався на поличці у ванній кімнаті. Вони подякували менеджеру, який підмітав підлогу, бурмочучи щось собі під ніс досить голосно, щоб його можна було почути, і пішли, прихопивши з собою телефон і портфель.

Коли вони підійшли до авто, Майкл сказав:

— Послухай, Джастіне, я не можу туди повернутися. Вони тепер вважають мене провісником жахливих новин. Ти маєш попросити Верну передати нам його портфель і телефон, добре? Скажи їй, що це необхідно.

Майкл Гейсмер був головний, тож у Джастіна не було вибору.

Будинок Хетчів було легко знайти завдяки натовпу, що його оточував. Обабіч вулиці стояли машини, кілька чоловіків тинятися перед входом — складалося, враження що всередині уже не залишилося місця. Джастін неохоче підійшов і кивнув чоловікам. Вони були чемні, але не дуже говіркі. Один із них, білий чоловік у сорочці з краваткою, здався знайомим. Джастін пояснив йому, що він працював із Г’юго у РСП. Хлопець назвався Томасом і сказав, що працює в офісі генерального прокурора. Вони із Г’юго навчалися разом на юридичному і з того часу приятелювали. Притишивши голос, Джастін розповів про причини свого візиту. Необхідно було знайти і захистити портфель Г’юго. У ньому були важливі документи РСП і таке інше. Робочий телефон теж зник.

— Думаєте, він залишив його вдома?

— Навряд, — відповів Томас і прослизнув у будинок.

Дві жінки вийшли із центрального входу в сльозах, чоловіки спробували їх