Ірина Смоліч - Пісок у склянці

сам собі призначив.

Віктор покрутив ручку приймача і після декількох невдалих спроб все ж зумів налаштуватися на улюблену музичну хвилю з класичними творами. Проте, коли в динаміку заграв «Танець лицарів», він без вагань вимкнув радіо.

— Я вважаю, музика нам зараз ні до чого! — йому коштувало чималих зусиль приховати страх, що несподівано охопив його. — В такий чудовий сонячний день краще насолоджуватися тишею. Ви згодні?

— Згодні! — хором відповіли Ельза та Каміла, які нічого не помітили.

Віктор перевів дух і знову втупився у дорогу. Напруга поступово змінилася спокоєм та упевненістю, що тепер все буде добре. Його «Рендж Ровер» продовжував плавно пливти по шосе, і тільки велетенські сосни біля узбіччя кидали на землю довгасті тіні. А в цю саму мить на невеличкому пагорбі, вкритому засніженими кущами, стояв сивоволосий чоловік, одягнений не за погодою — в новенький фрак та зелений довгий плащ — і дивився на автівку, яка віддалялася від нього все далі й далі. Причому на вустах чоловіка грала легка усмішка.

— Ну що, мабуть, і нам вже час, — м'яко вимовив пан Бове, звертаючись до величезного сірого кота, який примостився поруч. — І не варто за них хвилюватися. Вони щасливі та завжди будуть разом.

Кіт подивився на пана Бове своїми мерехтливими бурштиновими очима, немов збирався щось відповісти. Старий попестив його по голові, розвернувся й, не поспішаючи, попрямував вузькою стежкою вглиб лісу. Кіт задріботів слідом. А «Рендж Ровер» тим часом добрався до небокраю, перевалив за пагорб і назавжди розчинився вдалечині, забираючи своїх пасажирів з цього забутого, як чийсь пісок у склянці, грішного світу...

Оглавление Глава 1 Глава 2 Глава 3 Глава 4 Глава 5 Глава 6 Глава 7 Глава 8 Глава 9 Глава 10 Епілог