Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 2. Гніздо

важких озброєнь, зокрема плаганів великої потужності, термобаричних бомб і систем залпового вогню. У містах потрібно організувати секторальні дружини і провести з ними необхідні навчання. Нехай дружинники і кіборги застарілих серій візьмуть на себе функції пасивної охорони міст і поселень. Тоді професійних поліцейських можна було б задіяти для пошуків підземних гніздилищ. За моїми підрахунками, лише цими заходами можна вивільнити до двадцяти тисяч бійців Охоронних сил і сформувати з них кілька тисяч експедиційних груп. Таким чином ми й перейдемо у контрнаступ…

— Й остаточно підірвемо віру громадян Аврелії у майбутнє нашого світу, — похмуро резюмував Наварін.

— Це вже політика, — зауважив Маккосліб. — А я військовий.

— А що нам радить леді Ашелін? — запитав командувач авіації.

— Преподобна Ашелін, — підказав начальник столичної поліції.

— Леді Ашелін радить нам у першу чергу потурбуватись про мешканців невеликих північних поселень, — повідомив Наварін. — Вона впевнена, що найгарячіше буде на півночі.

— Ще б пак! — погодився координатор «командос», сивий генерал-лейтенант із колишніх імперських десантників. — Якщо над Північчю нависли сотні тисяч одних лише адельм! Така орда просто знесе всі поселення.

— Отже, генерале, ви пропонуєте оголосити всепланетну мобілізацію резервістів? — перепитав у Ланса Наварін.

— Так, пане Надзвичайний міністре. І негайно.

— Я вас підтримую. Проте таке рішення є суто в компетенції уряду колонії. Я викличу міністрів на засідання за дві години.

— Вже буде ніч, — нагадав начальник столичної поліції.

— Адельми не чекатимуть, — мовив Наварін. — Всі можуть бути вільними. Крім генерала Маккосліба.

— Я знаю, що ви бачились із Найгою, — сказав старий лорд, коли вони з Лансом лишилися наодинці.

— Так, пане міністре, бачився.

— Вона вас звинуватила у смерті матері?

— А також у смерті лорда Атлопатека та у переслідуванні родини Ферфаксів.

— Вона тяжко пережила загибель Джиліна, — Наварін видобув з таємної шухлядки графин із золотавим напоєм і склянки. — Будете?

— Після сьогоднішніх пригод не відмовлюсь.

— Доля Найги мені не байдужа. Сім’я Палангусів є династійно дотичною до мого роду, — повідомив лорд. — Матір’ю Чайдри була донька барона Завшан-Мірського, а мати барона (себто прапрабабця Найги) — з Наварінів. Усі Палангуси — кастові офіцери, аристократи з еліти еліт Золотої Планети. Бачили, яка у них темна шкіра? Вони з давніх часів підбирали собі партнерів з африканськими генами, тому що вважають, що африканська кров допомагає перемагати на рингу. Дванадцять поколінь Палангусів займались бойовими мистецтвами. З цієї родини вийшов не один чемпіон Аврелії і Альфи Альфи. Статуї Палангусів стоять у Залах спортивної слави кількох світів. Найга достойно продовжила сімейні традиції. Шляхетна і харизматична жінка, як і її покійна мати. Джилін був у неї щиро закоханий.

— Найзі є чого впадати у нерви, — підсумував Ланс. — За покійну Чайдру! Нехай спочиває в мирі!

— За Чайдру Саваті Палангус! Земля їй пухом, як казали мої предки, — підтримав лорд, і вони випили, не чокаючись. — А ви що, брали участь у допитах Ферфаксів?

— Ні, їх допитували люди Біргіра Яна.

— Кажуть, що суддя і Фатіма визнали, що саме вони організували вбивство намісниці Унно?

— З тими методами допитів, які практикували люди Біргіра, будь-хто визнав би себе винним. І будь у чому.

— Так, розумію, — кивнув Наварін. — Суддя, кажуть, від того всього збожеволів.

— Не дивно. Спочатку на ринзі гине його старша донька. А потім йому показують, що зробили з молодшою. А він, наскільки мені відомо, любив своїх доньок.

— Ваша правда, генерале. Любив їх, пишався ними. Нещасний батько, нещасна Фатіма… До речі, вона ще жива?

— Не знаю. Коли мене відправили у відставку, була живою.

— Цю справу засекретили.

— Звісно.

— Вона, ця справа, ще не закінчена, — тихо, але чітко мовив старий лорд.

— Навіть так? — Маккосліб зрозумів, що Наваріну відомо щось важливе. Щось, можливо, пов’язане з його запрошенням на Аврелію.

— Наші люди відслідкували одну із операцій тутешніх Джи Тау. Ваші колишні колеги навіщось складають списки тих, хто отримав ураження від кульових блискавок адельм. Але не звичайних адельм, а дуже рідкісних чорно-червоно-жовтих. Наукову назву підсімейства я забув. Старий мозок, мій друже, вже геть не тримає латини… Мисливці називають їх «смугастиками». І ось, агенти Джи Тау по всій планеті шукають жертв «смугастиків». Шукають із такою шаленою наполегливістю, наче нічого важливішого для них не існує. Дивно, правда ж?

— Дійсно, важко зрозуміти мету.

— Ви нічого про це не чули?

— Ні, — твердо мовив Ланс. — А яким боком все це пов’язано з минулорічними подіями на Кідронії?

— От і ми б хотіли про це дізнатись, — Наварін налив у склянки нову порцію віскі. — Знаємо лише, що камер-корнет Фатіма Ферфакс два роки тому, під час перебування у родовому маєтку матері, отримала важке ураження кульовою блискавкою. Й що найцікавіше: ту блискавку випустила адельма-«смугастик».

— А хто ще у списках?

— З відомих вам персонажів: терорист Хепі Махоніко, його сестра Пела, її коханка Орбана Анс і…

— Найга Палангус?

— За дедуктивне мислення, генерале! — старий лорд підніс догори свій келих.

24

Борт лінкора L1 «Айн-Соф»,

система зірки Мелані

в Темному Агрегаті Оріона.

17 пентарія 417 року Ери Відновлення.

— Отже, я підбиваю підсумки першого етапу експедиції, — оголосив Зоран, як тільки усі дослідники і члени екіпажу розташувались на диванах Зали нарад. — Перше й найочевидніше: матки на Тифоні немає. Друге: ми знайшли на 9КВ40:2 дослідницьку станцію магонійців, які експериментували там із ґиргами, а можливо, й з іншими видами біологічної зброї. Станцію побудували за кілька мільйонів років до магонійців. Судячи з того, що нам відомо, десь на початку Третього циклу гуманоїди з Оріону протистояли тут, у системі Мелані, древній негуманоїдній расі. Магонійців цікавила зброя, яку застосовували у тій війні. Нас вона теж цікавить. Третє: на лінкор доправлено майже шістсот кілограмів магонійської інформаційної техніки, яку вивчає команда лейтенанта-дослідника Вольска. Мені відомо, що отримані цінні дані. Четверте: ми спровокували ворожу атаку, і тепер на поверхні Тифона лежать мертві ґирги. Їжі для них там немає, вони це зрозуміли, й нових ґиргів на Тифон не прибуває.

— Зрозуміли не вони, а їхня матка, — уточнила Вей. — Ґирги-добувачі повиздихали, коли в них закінчився запас повітря з гніздової планети.

— Власне це я й хотів сказати, — погодився з баронесою Зоран. — Лейтенант-дослідник Вольск, ви маєте що нам доповісти?

— Так, капітан-командоре, — техноархеолог спробував вписатись у стиль Зорана. — В мене багато інформації. А ще маю робочу гіпотезу з теми «Гніздо» й, відповідно, пропозицію щодо вибору цілі для наступного етапу експедиції.

— Ми вас слухаємо, — командор перемкнув спікерофон на термінал біля того диванчика, де примостився новоспечений лейтенант-дослідник. — І нагадую вам, що ви тепер табельний офіцер дослідницької частини лінкора, а тому при зверненні до командира корабля повинні стати,