Джеймс Паттерсон - Помилка

— Ну то й що? — виклично запитала я. — Ну знала я Скотта, і що далі? Так, ми розмовляли з ним по телефону. Наші стосунки нікого не мають колихати, це була наша приватна справа. Тому я нікому про це не сказала. Оберігати власну приватність — це що, злочин?

Замість відповісти на моє запитання, Джеф видобув із шухляди ще один папірець і підсунув його мені.

То була фотокопія штрафної квитанції за паркування мотоцикла. Джеф ласкаво надав мені досить часу, щоб я прочитала підкреслені маркером дату й адресу.

То була адреса в Йонкерсі, за півкварталу від мого будинку.

Мені здалося, що всі церковні дзвони Сполучених Штатів почали бити в моїй голові на сполох.

Цього я ніяк не чекала.

— Цей штраф виписали Скотту за незаконне паркування мотоцикла лише за дві години до офіційно визначеного часу його смерті, — спокійно сказав Джеф. — Я перевірив місцезнаходження на мапі району. Скотт залишив свій мотик за півкварталу від твого будинку, Лорін. Якщо скласти всі ці свідчення докупи, то виникають резонні запитання. Я маю всі юридичні підстави розпочати слідство. Свідок бачив, як ти підкинула пістолет. Є офіційний доказ, що Скотт залишав свій мотоцикл неподалік твого помешкання лише за дві години до своєї смерті, час якої встановив судмедексперт. Я вигравав справи з куди слабшою доказовою базою, Лорін. Але ти — моя подруга. Тому я й дав тобі час подумати до того, як почнеться формальна процедура судочинства. Це — твоя перша й остання нагода розповісти мені, що трапилось, і таким чином дати мені змогу допомогти тобі.

Розділ 78

Це була спокуслива пропозиція. Я так довго замовчувала правду. Такий тривалий час брехала своїм друзям і колегам!

Бажання виправдати себе, звільнити душу від нестерпного тягаря було майже непереборним. Мені кортіло пояснити, що спочатку я просто перелякалась, а решта… решта подій сталися так швидко, що я й оговтатися не встигла. Кортіло розказати, що я тільки прагнула захистити свого чоловіка, Пола. Що заради нього я на це пішла.

Тепер я добре зрозуміла, як почували себе підозрювані, з якими мені доводилося мати справу, коли вони розколювались і в усьому зізнавались. Уся хитрість полягала в тому, що зізнання вони вважали першим кроком до поблажливості правосуддя, до прощення.

Одначе раптом я все згадала.

Я не потребувала прощення.

Бо мала досить непоганий план «Б» на випадок загострення ситуації.

І я зробила те, що Джефові Бусліку зрідка доводилося бачити у своєму начальницькому кабінеті — це однозначно. Я відкинулася на спинку крісла, в якому почувалася, наче на електричному стільцеві, склала руки на колінах, туго обтягнутих спідницею, посміхнулась…

І перейшла в наступ!

— Бачу, ти маєш багато паперових доказів, Джефе, — сказала я. — А цікаво — які-небудь відеодокази в тебе є?

— Що? — спитав головний заступник районного прокурора. На його обличчі з'явився вираз, який мені ніколи не доводилося бачити раніше: вираз цілковитої розгубленості.

— Лорін, прошу тебе. Зараз не час для всіляких дурниць. Я на роботі, і якщо ти не хочеш зробити неофіційний крок у слушному напрямку, то що ж, доведеться мені…

— Я сказала відеодокази, Джефе, — повторила я. — Відеодокази є неспростовними свідченнями, які не підлягають сумніву, чи не так? Я двічі повторилася саме тому, що під час розслідування вбивства Скотта наштовхнулася на дуже, як би це тобі краще сказати…

Витягнувши портативний комп'ютер зі своєї сумочки, я натиснула на кнопку «програвання».

— Тобі варто це бачити, Джефе. Чисто по роботі. Їй-богу.

Розділ 79

Я надала заступникові прокурора змогу подивитися запис стеження від початку й до кінця, не перериваючи. А поки він мовчки втуплювався в екран, я сиділа й дивилася на трибуни стадіону. Татко повів мене вперше на бейсбольну гру, коли мені було вісім. Саме тоді вперше в житті я й скуштувала пива, коли якийсь п'яниця, що сидів позаду нас, упустив мені на голову свою пляшку.

Цікаво, що б подумав зараз татко про цю історію, про мене? Стало б йому соромно? Чи навпаки — він би пишався моєю здатністю рішуче й непримиримо захищатися? Я трохи почекала, сподіваючись на хоч якийсь знак від нього, але тільки й почула, що торохтіння електрички номер чотири.

Коли Джеф Буслік закінчив перегляд, він мовчки закрив ноутбук і теж уп'явся очима у вікно.

На якусь мить у кімнаті запала напружена тиша.

Запис, котрий я продемонструвала, стосувався Джефового керівника — Джона Міда, але це краще, ніж якби він стосувався його самого. Наступного листопада, коли Мід мав піти на пенсію, Джеф збирався виставити свою кандидатуру на посаду районного прокурора. Усі вважали, що він легко обійде інших претендентів. А ще ходили чутки, що він не збирається тривалий час засиджуватись на цій посаді. Фантастично розумний, чорношкірий та харизматичний, він уже зажив слави серед місцевих газетярів, які називали його не інакше, як «Барак Обама Бронксівського району».

Одначе політична реальність була такою, що Джеф потребував благословення свого шефа. Джон Мід був прокурором району, а Джеф Буслік — його правицею. І принаймні до дня виборів вони були нерозривно пов'язані один з одним і залежали один від одного.

Якщо до виборів нового прокурора Джон Мід ускочить у халепу, то Джеф неминуче згорить разом із ним.

Я не сумнівалася, що Джеф розуміє це не гірше за мене. На його обличчі з'явився вираз, наче він щойно з’їв лимон. Дуже кислий та гіркий лимон. Нарешті він перевів на мене свій похмурий погляд.

— Це — свідчення, — повторила я. — Ти його бачив. І я його бачила. Слухай, Джефе, я не маю нічого проти тебе особисто. Я прекрасно розумію, що справа проти мене стала б тобі у великій пригоді. Ти відразу б перетворився на всеамериканську знаменитість, про тебе б писали газети й розповідали телекоментатори. Добре, коли хтось є амбітним і прагне досягти успіхів на кар'єрній ниві. Але якщо ти виступиш проти мене, то, присягаюся Богом, наступного разу ти побачиш цей цікавий фільм на телеканалі «Фокс Ньюз».

Джеф задумливо мовчав.

— Це ти вбила Скотта? — нарешті спитав він. — Ти й справді убила Скотта Тайєра?

— Ні, — відказала я. — Ти що, газет не читаєш? Його вбив Віктор Ордонес. І взагалі, я збираюся звільнитися з поліції. З мене вже досить усього цього ідіотизму. І найліпше піти на високій ноті. Як, до речі, і твоєму босові. Це було б найкращим варіантом, еге ж? Як ти гадаєш?

Я підвелась і висмикнула