Ешлі Венс - Ілон Маск

Шотвелл і Ганс Кьоніґсманн вирішили знайти нову локацію, повісили на стіну Меркаторову проекцію світу і почали шукати назву, яку вони упізнали б, уздовж екватора, де планета обертається швидше і надає ракетам додаткового розгону. Першою назвою, яка впала у вічі, був острів Кваджалейн, або Квадж, — найбільший острів у атолі, розташованому в Тихому океані між Ґуамом та Гаваями, частина Республіки Маршаллові острови. Шотвелл звернула увагу на це місце, бо американська армія десятиліттями використовувала його для випробування балістичних ракет. Шотвелл знайшла ім'я полковника — командира частини, яка оперувала тестовою базою, і надіслала йому імейл. За три тижні пролунав дзвінок: армія повідомляла, що радо прийме SpaceX на островах і дозволить їм запускати там ракети. У червні 2005 року інженери SpaceX почали запаковувати обладнання у контейнери, щоб відправити його на Квадж.

Атол Кваджалейн складається приблизно зі ста островів. Багато з них є дуже витягнутими, і довжина не перевищує кількох сотень метрів. «3 повітря це місце виглядає, як гарні намистини на нитці», — каже Піт Уорден, який відвідував атол як консультант Міністерства оборони. Більшість мешканців атолу сконцентровано на острові, який називається Ібай, а американська армія базується на Кваджалейні, найпівденнішому острові, який вона перетворила на суміш тропічного раю та таємного лігва Доктора Зло. Сполучені Штати роками шпурляли свої МБР із Каліфорнії до Кваджу і у часи «Зоряних війн» використовували острів для експериментів із космічною зброєю. 3 космосу на Квадж спрямовували лазерні промені, щоб перевірити, чи вони достатньо точні та чутливі, щоб знищити МБР, яка летить у напрямі островів. Присутність військових спричинила виникнення дивного нагромадження будівель, серед яких — громіздкі безвіконні бетонні споруди, дизайн яких явно зародився у мозку когось, хто заробляє на життя справами, пов'язаними зі смертю.

Щоб дістатися Кваджу, працівники SpaceX летіли або на приватному літаку Маска, або рейсовими літаками через Гаваї. Основним житлом слугували двоспальневі будиночки на острові Кваджалейн, які були схожі більше на гуртожитки, ніж на готельні кімнати, зі своїми комодами та столами військового зразка. Матеріали, яких потребували інженери, треба було доставляти на літаку Маска, але частіше їх привозили морем або з Гаваїв, або з континентальних Сполучених Штатів. Кожного дня команда SpaceX збирала своє причандалля і катером 45 хвилин пливла до Омелеку, острова площею трохи менше за три гектари, вкритого пальмами та іншою рослинністю. Цей острів мав стати їхнім пусковим майданчиком. Через декілька місяців невеличка команда людей розчистила чагарі, залила бетон як основу для пускового майданчика та влаштувала офіс із трейлера подвійної ширини. Виснажлива робота виконувалася в духоті, яка вимотувала душу, під сонцем, достатньо сильним, щоб навіть крізь футболку завдати опіків шкіри. 3 часом деякі працівники вирішили, що ночуватимуть на Омелеку, щоб уникнути щоденного плавання бурхливим морем назад на основний острів. «Деякі офіси було перетворено на спальні з матрацами і розкладачками, — розповідає Голлмен. — Потім ми перевезли туди дуже хороший холодильник, непоганий гриль, а також підключили душ. Ми спробували зробити це менше схожим на кемпінґ і більше схожим на нормальне житло».

Сонце сходило щодня о сьомій — саме тоді команда SpaceX і бралася до роботи. Відбувалася низка нарад, на яких люди перераховували, що треба зробити, і обговорювали розв'язки проблем, яких ніяк не вдавалося позбутися. Коли прибули великі конструкції, механіки поклали корпус ракети горизонтально у тимчасовому ангарі та декілька годин поспіль зварювали всі її частини. «Завжди було що робити, — каже Голлмен. — Якщо не було проблем із двигуном, були проблеми з авіонікою або програмним забезпеченням». Близько сьомої вечора інженери згортали роботу. «Хтось один чи двоє вирішували, що вони сьогодні готуватимуть їжу, і вони готували стейки, картоплю і пасту, — розповідає Голлмен. — у нас була купа фільмів і DVD - плеєр, а дехто з нас часто рибалив з пристаней». Для багатьох інженерів цей досвід був і тортурами, і чимось магічним. «За зручностями треба було йти на роботу до Boeing, а у SpaceX на це не варто було розраховувати, — каже Уолтер Сімс, технічний експерт SpaceX, який на Кваджі знайшов час отримати сертифікат з дайвінгу. — Кожна людина на тому острові була довбаною зіркою, і вони постійно проводили семінари з радіоелектроніки чи двигунів. Це місце заряджало такою енергією!»

Інженери SpaceX були постійно спантеличені тим, на що Маск виділяв гроші, а на що не виділяв. У головному офісі хтось просив купити агрегат за двісті тисяч доларів або ще якусь дорогу запчастину, яку ця людина вважала суттєвою для успішної роботи Falcon 1, і Маск відмовляв. Але він спокійно платив схожу суму за те, щоб покрити підлогу на заводі блискучою фарбою, щоб вона краще виглядала. На Омелеку працівники хотіли забрукувати доріжку між ангаром та пусковим майданчиком, щоб було легше транспортувати ракету. Маск відмовився. Інженерам довелося пересувати ракету та її колісну опорну конструкцію за прикладом давніх єгиптян. Вони клали череду дерев'яних дощок і котили ракету по них; хапаючи останній шмат деревини ззаду і перекладаючи його вперед, і так по колу.

Уся ситуація була абсурдною. Ракетна компанія-стартап опинилася в якійсь Богом забутій місцині, намагаючись здійснити один із найскладніших вчинків, відомих людству, і якщо бути чесними, то лише невеличка купка членів команди SpaceX мала хоч якесь уявлення про те, як роблять запуски. Постійно повторювалася ситуація, коли ракету відвозили на пусковий майданчик і підіймали у вертикальну позицію на кілька днів, протягом яких технічні перевірки та перевірки на безпеку відкривали довжелезну низку нових проблем. Інженери працювали над ракетою так довго, як могли, перш ніж знову покласти її горизонтально і відвезти до ангару, щоб уникнути пошкоджень від солоного повітря. Команди, які на заводі SpaceX місяцями працювали окремо одна від одної, — команди силової установки, авіоніки, програмного забезпечення — на острові було поєднано та змушено стати міждисциплінарним цілим. У підсумку виходили екстремальні тренування у навчанні та побудові командних зв'язків, які розігрувалися як комедія помилок. «Це було схоже на Gilligan's Island[31], тільки з ракетами», — каже Голлмен.

У листопаді 2005 року, приблизно через півроку після прибуття на острів, команда SpaceX відчула, що готова спробувати запуск. Прилетів Маск зі своїм братом Кімбалом та улаштувався у бараках на Кваджі разом із більшістю команди SpaceX. 26 листопада купка людей прокинулася о третій ранку і наповнила ракету рідким киснем. Відтак вони втекли на острів, розташований на відстані близько п'яти кілометрів